Чому сучасні діти не поважають своїх батьків?

Adoption

Date: 09:30, 04.11.2024 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

331 Переглядів

Скільки скарг на батьківських форумах: "Що робити? Дитина хамить, не поважає!" Що це? Вплив соціальних мереж та доступного інтернету? Чи наші, батьківські педагогічні промахи? Проблема неповаги з боку дітей має 5 головних причин. І всі вони, на жаль, пов’язані з нашим ставленням до своїх дітей.

6132_3.jpg (27.8 Kb)

1. Демонстрація власної ідеальності
Ми так прагнемо виглядати в очах своїх дітей ідеальними істотами, справжніми небожителями, що навіть не помічаємо, як це ускладнює наші взаємини з підлітком. Вислуховуючи щодня розповіді на тему: «Я ось, наприклад, у твоєму віці…», у голові сина чи доньки складається жахлива картина: я живу у світі, де всі навколо роблять лише правильні вчинки і ніколи не помиляються.

І раптом у цьому ідеальному світі, у цій супер-сімейці з’явився я – справжня ганебна пляма на репутації та іспанський сором усіх родичів. Адже наскільки простіше і ближче склалися б стосунки з дитиною, якби, слухаючи про те, як вона «накосячила», мама сказала б: «О, ти знаєш, у мене теж була подібна ситуація. І я в ній виглядала не найкращим чином. Але потім, щоби виправити ситуацію, я зробила ось що…».

Так, за допомогою батьків світ починає «грати» не настільки чорними фарбами і є шанс, що все налагодиться, адже таке вже переживали інші люди, і твої батьки в тому числі. Уявляєш, вони навіть знайшли вихід із такої, начебто, безвихідної ситуації. І як їх після цього не шанувати?

2. Систематичні звинувачення та «тицяння носом»
Так, у дорослих є життєвий досвід, чим вони не припиняючи «козиряти» перед імпульсивними дітьми, які рідко роздумують над наслідками своїх вчинків: «Я живу довше, а значить у мене досвіду більше. Роби так, як я тобі говорю!»

На жаль, більшість наших діалогів з підлітком зводяться до того, щоб вказати на помилку, засудити поведінку і зробити догану. Ну, і чим це скажіть, може допомогти?

Адже наш батьківський досвід повинен допомагати вибратися з непростої ситуації, вчити як правильно поводитися, щоб знову до неї не потрапити. А наші закиди та повчальні спічі тільки викликають роздратування та опір, адже більше схожі на самовихваляння, ніж на щире бажання допомогти. Хіба подібна самовпевнена особистість у нашому дорослому світі викликає повагу у оточуючих?

3. Невизнання підліткової «експертності»
Чи зможете ви, дорогі тата та мами визнати, що в деяких питаннях ваша дитина більший експерт, ніж ви самі? Чи можете ви покликати свого сина і запитати у нього поради, примовляючи: «Підкажи, адже в цьому питанні ти знаєшся краще за мене». Для дитини – це визнання схоже на тріумф всього життя. Нарешті, до неї ставляться, як до рівного, її особистість поважають. Саме після цієї фрази старі стосунки між вами руйнуються, а на їхньому місці народжуються нові – рівноправні. Як тільки ми починаємо цікавитися захопленнями та уподобаннями наших дітей, відразу ж і вони починають відчувати інтерес до нашого внутрішнього дорослого світу.

4. Неповага до власних родичів
Можна щохвилини вимагати від нащадка поваги до себе, але якщо при цьому по-свинськи ставитися до його бабусі та дідуся, то результату не буде. Є в мене знайоме сімейство, в якому батько просто виходить, коли йому дзвонить його мама. Літня жінка просто любить повчати свого дорослого сина, давати йому «цінні поради», за що постійно чує прокляття на свою адресу. І всі ці «милі діалоги» відбуваються у присутності її внучки-підлітка. Чи треба говорити, що дівчинка в цій родині росте далеко не проста, а повагою до батьків і не пахне.

5. Недовіра до дитини
Де взяти сили та мудрість, щоб навчитися довіряти своєму підлітку? Вірити, що дочка йде ночувати до подруги, а не на дискотеку із сумнівними друзями? Як вчасно тріснути себе по руках, коли вони так і сверблять залізти в соцмережі свого сина і прочитати особисті повідомлення? Довіряти дитині складно, особливо, якщо дитину вже спіймали на брехні. Але це просто необхідно, адже дуже складно поважати маму, яка бігає з біноклем за сином на побачення із пересердя вигукує звинувачення: «Не бреши мені! Я ж знаю, що це неправда!».

Дорогі батьки, повага ніколи не буває лише односторонньою. Це процес взаємний, повірте. Змусити поважати іншого силою ще нікому не вдалось. Тому, якщо ви хочете, щоб дитина відчувала до вас повагу, навчіться поважати у відповідь її саму: цікавтеся її думкою, не зазіхайте на її особисті межі, не дозволяйте своїй тривожності взяти гору над здоровим глуздом, не підвищуйте на неї голос і не ігноруйте її прохання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: