Був собі старий чоловік. І було в нього три сини: двоє розумних, а третій – Омелько-дурник. Ті брати працюють, а Омелько цілісінький день лежить на печі, знати нічого не хоче.
Одного разу поїхали брати на базар, а невістки й кажуть:
– Піди, Омельку, по воду.
А він їм з печі:
– Не хочу.
– Піди, Омельку, бо як повернуться брати з базару, гостинців тобі не дадуть.
– Ну, гаразд.
Зліз Омелько з печі, взувся, вдягся, взяв відра та сокиру й пішов до річки. Прорубав кригу, зачерпнув відра й поставив їх, а сам дивиться в ополонку. І побачив Омелько в ополонці щуку. Приловчився та й вхопив щуку в руку:
– Ото буде юшка добра!
Коли це щука проказує людським голосом:
– Відпусти мене в воду, Омельку, я тобі стану в пригоді!
А Омелько сміється:
– Та як же ти мені станеш у пригоді? Ні, понесу тебе додому, звелю невісткам юшку зварити. Добра буде юшка!
Щука знову просить:
– Омельку, Омельку, відпусти мене в воду, я тобі зроблю все, що тільки схочеш.
– Гаразд, тільки покажи спочатку, що не дуриш мене, тоді відпущу.
Щука його питає:
– Кажи, Омельку, чого ти зараз хочеш?
– Хочу, щоб відра самі пішли додому й вода не розхлюпалася б…
Щука йому каже:
– Запам’ятай мої слова: коли тобі чогось схочеться, промов тільки:
За щучим велінням,
за моїм хотінням…
Омелько й каже:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
ідіть самі, відра, додому!..
Тільки проказав – відра самі й пішли на гору. Тут Омелько пустив щуку в ополонку та й пішов за відрами. Ідуть відра селом, народ дивується, а Омелько йде ззаду, посміхається.
Зайшли відра до хати, самі стали на лавку, а Омелько поліз на піч. По якійсь годині невістки кажуть йому:
– Омельку, чого ти лежиш? Пішов би дров нарубав.
– Неохота…
– Як не нарубаєш, брати з базару повернуться, гостинців тобі не привезуть.
Не хоче Омелько з печі злазити. Згадав він про щуку і каже:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
піди, сокиро, дров нарубай, а дрова –
самі до хати йдіть та в піч кладіться!..
Сокира вистрибнула з-під лавки – й на двір, та ну дрова рубати, а дрова самі до хати йдуть і просто в піч лізуть.
По якійсь годині невістки знову кажуть:
– Омельку, немає вже дров у дворі. Поїдь до лісу, нарубай.
А він їм з печі:
– Хіба ви самі не можете?
– Як це так – не можемо? То не наша справа – в ліс по дрова їздити!
– А мені неохота…
– Ну, то не буде тобі гостинців.
Нічого не вдієш. Зліз Омелько з печі, взувся, зодягся. Взяв мотузку та сокиру, вийшов у двір і сів у сани.
– Відчиняйте ворота, молодиці!
Невістки йому кажуть:
– Що ж ти, дурнику, сів у сани, а коня не запріг?
– Не треба мені коня.
Невістки відчинили ворота, а Омелько й каже потихеньку:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
їдьте самі, сани, до лісу!..
Сани самі й поїхали у ворота, та так швидко – кіньми не догнати!
А до лісу довелося їхати через місто, і тут він багатьох людей позачіпляв, позабивав. Народ кричить: «Держи його! Лови його!» А він одно – сани поганяє.
Приїхав до лісу:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
нарубай сокиро, дровець найсухіших,
а ви, дрова, самі валіться в сани,
самі в’яжіться!..
Сокира почала рубати, колоти сухі дрова, а дрова самі в сани валяться та мотузкою в’яжуться. Потім Омелько звелів сокирі вирубати ломаку – таку, щоб насилу підняти. Сів на дрова:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
їдьте, сани, додому…
Сани й помчали додому. Знову проїжджає тим містом, де він допіру позачіпляв, позабивав багато людей, а там вже на нього чекають. Ухопили Омелька з саней, лають його та б’ють.
Бачить він, що кепська справа, та потихеньку:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
ану, ломако, обламай їм боки!
Ломака вискочила та й пішла дубасити. Народ геть-чисто розбігся, а Омелько приїхав додому й знову заліз на піч. Почув згодом цар про Омелькові витівки та й посилає по нього свого офіцера – знайти Омелька й привезти до палацу. Приїздить офіцер у те село, заходить до тої хати, де Омелько живе, та й питає:
– Ти Омелько-дурник?
А він з печі:
– А тобі нащо?
– Одягайся швидше, я повезу тебе до царя.
– Та мені неохота…
Розсердився офіцер і вдарив його по щоці.
А Омелько й каже потихеньку:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
ломако, обламай йому боки…
Ломака вискочила та як почне офіцера чухрати, насилу той утік. Цар здивувався, що його офіцер не зміг упоратися з Омельком, і посилає свого найбільшого вельможу:
– Привези до мене дурника Омелька, а як не привезеш – голову з пліч зніму.
Накупив найбільший вельможа родзинок, чорносливу, пряників, приїхав у те село, ввійшов до тої хати та й почав невісток розпитувати, що саме Омелько полюбляє.
– Наш Омелько любить, щоб з ним ласкаво говорили та червоний жупан подарували – тоді він усе зробить, чого просять.
Найбільший вельможа дав Омелькові родзинок, чорносливу, пряників та й каже:
– Омельку, Омельку, чого ти лежиш на печі? Їдьмо до царя.
– Мені й тут тепло…
– Омельку, Омельку, цар тебе добре почастує, – поїдьмо, будь ласка!
– А мені неохота…
– Омельку, Омельку, цар тобі червоний жупан подарує, шапку й чоботи.
Омелько подумав-поміркував:
– Ну, гаразд, ти собі наперед їдь, а я за тобою вслід.
Поїхав вельможа, а Омелько полежав ще трохи й каже:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
ану, пічко, їдь до царя!..
Тут у хаті кути затріщали, стеля захиталася, стінка вилетіла – і піч сама пішла по вулиці, по дорозі, прямісінько до царя.
Цар у вікно виглядає, дивується:
– Що за чудасія?!
Найбільший вельможа йому відповідає:
– Та це Омелько на печі до тебе їде.
Вийшов цар на ґанок:
– Щось на тебе, Омельку, скарг багато. Ти народу чимало позачіпляв.
– А навіщо вони під сани лізли?
В ту хвилину глянула у віконце царська дочка – Мар’я-царівна. Омелько побачив її у віконці та й каже тихенько:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
нехай царська донька мене покохає…
І ще каже:
– Їдь, пічко, додому!
Піч повернулася й пішла додому, ввійшла до хати й стала на старе місце. Омелько знову лежить собі, вилежується.
А в царському палаці крик та сльози. Мар’я-царівна за Омельком нудьгує, не може без нього жити, благає батька, щоб віддав її за Омелька.
Забідкався цар, затужив, а потім розгнівався дуже і на Омелька, й на дочку. І каже він знову найбільшому вельможі:
– Їдь приведи до мене Омелька живого чи мертвого. А як не приведеш – голову зніму.
Накупив найбільший вельможа вин солодких та різних наїдків, поїхав у те село, ввійшов у ту хату і став Омелька частувати, пригощати. Омелько напився, наївся, захмелів і ліг спати. А вельможа його – на віз та й повіз до царя.
Цар спересердя наказав прикотити велику бочку з залізними обручами. Посадили в ту бочку Омелька і Мар’ю-царівну, засмолили бочку і в море кинули.
Прокинувся згодом Омелько, бачить – темно, тісно.
– Де ж це я?
А йому відповідають:
– Ой лишенько, Омелечку! Нас у бочці засмолили, кинули в синє море!
– А ти хто?
– Я Мар’я-царівна.
Тут Омелько й каже:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
вітри буйні, викиньте бочку
на сухий берег, на жовтий пісок!
Вітри буйні повіяли. Синє море схвилювалося, викинуло бочку на сухий берег, на жовтий пісок. Омелько й Мар’я-царівна вийшли з неї.
– Омелечку, де ж ми житимем? Збудуй хоч якусь хатинку.
– А мені неохота…
Тут вона ще дужче просити почала. От він і каже:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
збудуйся, кам’яний палаце
з золотою покрівлею!..
Тільки він це проказав – з’явився великий кам’яний палац з золотою покрівлею. Навколо – зелений сад: квіти розцвітають, пташки цвірінчать, співають. Мар’я-царівна з Омельком увійшли до палацу, посідали біля віконечка.
– Омелечку, а чи не можна тобі красунчиком стати?
Тут Омелько не довго думав:
– За щучим велінням,
за моїм хотінням –
стати мені добрим молодцем,
вродливим та розумним!..
І став Омелько такий, що ні в казці сказати, ні пером описати.
А в той час їхав цар на полювання й бачить – стоїть палац там, де досі нічого не було.
– Це який такий нечема без мого дозволу на моїй землі палац поставив?!
І послав спитати – хто такі?
Посланці побігли, стали під вікном, питаються.
А Омелько їм відповідає:
– Кличте царя до мене в гостину, я сам йому скажу.
Приїхав цар до нього. Омелько його зустрічає, у палац веде, до столу саджає. Стали вони бенкетувати. Цар їсть, п’є та дивується:
– Хто ж ти такий, хлопче, добрий молодче?
– А чи пам’ятаєш ти Омелька-дурника, що до тебе на печі приїздив, а ти його з своєю дочкою звелів у бочці засмолити та в море кинути? Я – той самий Омелько. Схочу – все твоє царство спалю та потрощу за ту твою ласку!
Цар дуже злякався, став перепрошувати:
– Одружись з моєю дочкою, Омелечку, бери моє царство, тільки мене не губи!
Тут учинили бенкет на весь світ. Одружився Омелько з Мар’єю-царівною і став царством правити.
От і казці кінець, а хто слухав – той молодець!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
-
10 геніальних цитат про здоров'я і виховання дітей
Бобові для прикорму дітей
Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
Теги: мультфільм
Цікаво також:
Новини по темі
Мультфільм Моя маленька поні. Понівіль має талант (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 23.11.2024
Мультфільм Моя маленька поні. Майстер погляду (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 22.11.2024
Мультфільм Моя маленька поні. Звукова веселка (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 21.11.2024
Мультфільм Моя маленька поні. Інтуїція Пінкі Пай (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 20.11.2024
Мультфільм Моя маленька поні. Вбрання для тріумфу (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 19.11.2024
Мультфільм Моя маленька поні. Осіннє змагання (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 18.11.2024
Мультфільм Моя маленька поні. В очікуванні відзнак (ВІДЕО)
Відео | 22:00, 17.11.2024
