13 листопада в Парижі сталася серія терактів, яка за попередніми даними забрала життя близько 150 чоловік.
22-річна Ізобель Бодері перебувала в клубі Bataclan, де був напад. Їй вдалося вижити. Через добу після страшних подій дівчина опублікувала на своїй сторінці в Facebook звернення до інтернет-користувачів, а до посту доклала знімок закривавленої блузки, яка була надіта на ній в той вечір.
"Я ніколи не думала, що таке може трапитися. Просто п'ятниця, просто зібралася з друзями на концерт. Ми були такими щасливими, ми танцювали, усміхалися, це був чудовий вечір. Навіть коли в зал увірвалися люди і почали стріляти – я клянусь – ми подумали, що це частина шоу, а падаючі тіла – це статисти, які прикидаються мертвими. Але потім ми все зрозуміли...
Це не було терактом. Це не було нападом. Це було ретельно сплановане вбивство, масовий розстріл. Я хочу, щоб ви зрозуміли різницю: це не було раптовим вибухом. Це був холоднокровний, розмірений розстріл. Одного за одним. Я бачила, як падають тіла і ллється кров. Як кричать чоловіки, коли їм на руки падають тіла їхніх убитих подруг, а вони ніяк не можуть їх захистити. Я бачила батька, який бачив, як розстріляли його дочку. Хвилину тому ніщо не віщувало біди. І ось – розбиті сім'ї, розбиті серця, розбиті життя. Я не знаю, як мені в голову прийшла думка прикинутися мертвою, це була не моя ідея, це було щось несвідоме. Просто при чергових пострілах я скрикнула і впала. Просто на тіла інших людей. Я пролежала так близько години, і всі мої думки були про те, щоб дихати якомога непомітніше, не плакати, не схлипувати, не смикатися, не ворушитися. І мені пощастило. Вони мені повірили. Ніхто не підійшов упевнитися, мертва я чи ні, але в купі мертвих тіл моє нічим не відрізнялося від інших.
І ми всі були ні в чому не винні.
Ніхто з нас. Ми просто прийшли послухати музику приємним п'ятничним вечором. Я не розумію, за що. За що ці люди нас вбивали. Ми не зробили їм нічого поганого: ані я, ані мої друзі, ніхто з тих, я впевнена, хто був там з нами. Все життя я буду пам'ятати обличчя тих вбивць. Нелюдів, які прийшли нас вбивати просто так.
Ці смерті не принесли їм нічого.
Просто у світі стало більше зла.
Але як би погано мені не було тоді, зараз і назавжди, тому що я не знаю, чи зможу коли-небудь жити, як раніше, як би не розривалося моє серце від жалю до тих, чиї близькі залишилися там, у залі, кого вбили, я хочу пролити світло на героїв.
Серед нас – були герої.
Чоловік, який бачив, що я просто прикидаюся мертвою, який укрив мене своїм тілом і затискав мені рота, коли я в якийсь момент не змогла стримати ридань.
Чоловік і жінка, які пошепки заспокоювали одне одного і прощалися, розповідаючи, як сильно вони один одного люблять. Вони вижили, і я щаслива за них.
Абсолютно незнайомі мені люди, які 45 хвилин заспокоювали мене на вулиці, коли я думала, що мій коханий чоловік загинув у цій бойні.
Потім я обізналася, і прийняла за свого коханого абсолютно стороннього чоловіка, кинулася до нього, і він обійняв мене і просив вибачення за те, що він – не той, на кого я чекаю, але був зі мною, він утішав мене, хоча напевно його чекали, і хтось хвилювався за нього не менше, ніж я за свого коханого.
Я ніколи не забуду доброту тієї жінки, що відкрила нам двері свого будинку.
Щедрість чоловіка, який пішов і купив нам, незнайомим людям, новий одяг, тому що наш був роздертим і весь в крові.
Вони переконали мене в тому, що світ прекрасний.
Так, в ньому є виродки. Але хороших людей в ньому набагато більше, і вони поруч. Я висловлюю співчуття сім'ям загиблих. Ви не уявляєте собі, як би мені хотілося, щоб всі вони вчора повернулися додому. Але я безсила.
Я була з багатьма з них поруч до останнього подиху, і я не можу не сказати: вони всі були мужніми. Серед полеглих не було боягузів, вони всі зустріли смерть стійко. Я пишаюся своїми співвітчизниками, живими і мертвими. Я пишаюся, що я француженка. Вони не зламають і не залякають нас.
Вони тварини. Ми – люди.
Думаючи, що залишилося кілька секунд до моєї кулі, до кінця, я згадувала кожне обличчя, кожної людини, яка була в моєму житті і несла з собою добро.
Їх так багато. Вас – так багато.
І тоді я подумала – навіть якщо я помру, я не хочу, щоб світ поглинула ненависть. Хороших людей більше, ніж поганих. І я хочу прожити дивом подароване мені знову життя – в любові.
Це нелюди хочуть, щоб ми ненавиділи.
Не дайте їм перемогти. Не дайте їм підкорити вашу свідомість. Вашу сутність. Вашу свободу.
Світла пам'ять загиблим. Ми ніколи вас не забудемо. І не зрадимо той світ, в якому ви жили.
Спочивайте з миром", - написала Ізобель.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Святослав Вакарчук і Кім Кардашьян прокоментували теракти в Парижі (ФОТО)
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
3 грубі помилки, які руйнують авторитет мами в очах дитини
Чому добре бути старшою дитиною?
Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
Теги: теракти в Парижі, новини в Парижі, новини, Франція, теракти у Франції, тероризм, фото, хто вижив в Парижі, лист Ізобель Бодері, Изобель Бодери, Isobel Bowdery
Цікаво також:
Новини по темі
Роздратування - ознака того, що маму і тата винесло з дорослої позиції
Сімейні справи | 01:20, 14.11.2024
