Чому дитина не боїться покарань своїх батьків?

Adoption

Date: 12:00, 28.02.2022 | Категорія: Виховання [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

1419 Переглядів

Ви стали помічати, що дитина провинилася і ви сказали, що вона покарана. Покарання, зазвичай, несуть якісь притиснення свобод чи бажань дитини. Але ваше чадо зовсім не сумує через це і не планує виправлятис. Чому так відбувається?

5409_5.jpg (31.67 Kb)

Хоча послух може бути тимчасовою «користю» покарання, при його використанні потреба, що є справжньою причиною певної (негативної) поведінки, не задовольняється жодним чином, а просто заганяється вглиб і часто проявляється пізніше в потенційно більш шкідливих формах поведінки, таких як брехня, злодійство, гнів, відкрита непокора, депресія, агресія, згубні звички тощо.

Так само, як лікування пухлини одними знеболюючими препаратами не вирішує основної проблеми, маскування потреби (що лежить в основі поведінки) слухняністю й покаранням не вирішує проблему, а тільки посилює її.

Хочете знати ще один їдкий маленький секрет про покарання? Воно вимагає постійної ескалації.

Для того щоби підтримувати тимчасовий ефект контролю поведінки, покарання або загрози покарання повинні постійно посилюватись. Батьки починають з того, що ляскають дитину по її маленькій ручці, потім дають шльопанців по маленькій ніжці, а потім починають бити ременем по маленькій попці. Згодом загнані всередину потреби дитини починають проявлятись у формі поведінкових проблем, які постійно збільшуються, і в якийсь момент батьки виявляють, що стали вдаватись до криків, погроз і фізичного покарання все частіше й частіше.

Навіть батьки, які використовують методи виховання, засновані на нефізичних формах покарання, відзначають, що вони змушені все сильніше й сильніше карати своїх дітей для того, щоб тримати їх «під контролем». Прикладом нефізичного покарання можуть бути тайм-аути, заборона виходити з дому, а також позбавлення привілеїв. Хоча фізично такі прийоми модифікації поведінки можуть бути менш болісними, вони також не враховують потреби, про які дитина повідомляє за допомогою своєї поведінки, і часто є майже настільки ж руйнівними для взаємин між батьками й дитиною.

Ізолювання дитини, наприклад, тайм-аут або відправка у свою кімнату, відокремлює її від джерела наставництва й комфорту саме тоді, коли вона найбільше потребує цього. Так батьки не тільки не використовують чудову можливість навчити дитину вміння справлятись зі своїми емоціями, а й руйнують сам зв'язок з нею, який повинен надавати їй безпеку для вираження своїх емоцій. Використання заборон виходити з дому, зі своєї кімнати, позбавлення привілеїв і т. п. відокремлюють дітей від батьків, розвиваючи позицію «ми проти них», що неминуче призводить до конфлікту замість діалогу та співпраці.

Справа ось у чому: ефективне виховання або, якщо бути більш точним, ефективна дисципліна, не вимагає покарання. Прирівнювання дисципліни до покарання – це невдала, але поширена помилка. Слово «дисципліна» у формі дієслова з латини перекладається як керувати, подавати приклад, навчати, моделювати й заохочувати. У формі іменника це слово означає людину, яка схоплює, переймає вчення, наслідує приклад і використовує в житті певні моделі.

Багато із сучасних популярних самопроголошених «експертів» у питаннях виховання дітей прирівнюють фізичне покарання до дисципліни й лізуть зі шкіри геть, описуючи кращі методи й інструменти для биття дітей, а також рекомендують батькам зберігати спокій, тримати емоції під контролем і навіть триматись бадьоро, коли вони «з любов'ю» б'ють своїх дітей.

Цікаво відзначити, що коли мова йде про закон, злочин у стані афекту вважається не таким жахливим, як навмисний, спланований і цілеспрямовано скоєний злочин, який розцінюють, як «холоднокровний». І все ж фізичне покарання дитини вважається злочином у багатьох країнах світу. Такий злочин, скоєний у стані гніву або фрустрації (тобто афекту) прихильниками шльопання дітей вважається неправильним, у той час як спокійне биття дітей, із заздалегідь обдуманою метою (читайте – навмисне), такими людьми схвалюється.

Також цікаво відзначити, що в не настільки віддаленому минулому биття чоловіками своїх дружин також розглядалось не тільки як соціальна норма, а й як необхідна складова підтримки гармонійного, успішного шлюбу. Вражаюче, але людина, яка для багатьох уособлює поняття «спокій» і «внутрішній контроль», Шон Коннері в 1987 році в одному з інтерв'ю поділився своїми думками із приводу ляпасів своєї дружини «в розумних межах», а також обґрунтував необхідність використання методу фізичного покарання для контролю жінок.

Фундаментальне переконання, що стоїть за поняттям «розумно обґрунтовані шльопанці» дружин полягає в тому, що не існує жодного іншого ефективного способу керувати ними. Як із цим не погодитись? Якщо контроль над іншою людиною – це мета, то сила необхідна. При цьому засобами такого контролю можуть бути страх, залякування, погрози, демонстрація сили, заподіяння фізичного болю.

Але якщо ставити перед собою мету виховання здорових людей, то інструментами для досягнення успіху можуть стати тільки розвиток довірливих взаємин, підтримка, наставництво, власний приклад, навчання та спілкування.

Багато батьків просто не знають, що треба робити. Їх виховували за допомогою ляпасів та інших форм покарання, які використовуються як засіб контролю, і вони «виросли нормальними», тому за замовчуванням вибирають методи виховання своїх власних батьків, не вивчаючи жодних альтернатив і не вважаючи за потрібне виховувати дітей краще, ніж «нормально».

Чи справді той відсоток дітей, яких не б'ють, несе відповідальність за всі проблеми нашого суспільства? Або, швидше за все, діти, які в сім’ї зазнають насильства у формі ляпасів, ривків, смикання, ударів і т. п., переносять ці «уроки» на вулицю? Чи можливо взагалі, щоб діти, яких били, самі навчились бити? Діти, яким завдавали біль, можуть самі робити боляче?.. Можливо, урок, який вони витягають з такого виховання, звучить, як «хто сильніше, той і правий», і насильство є відповіддю на їхні проблеми, виходом зі стресового стану, способом примусити інших людей робити те, що вони хочуть.

Можливо, «сучасні діти» – це просто діти, якими вони були протягом століть, повні ентузіазму й допитливості, діти, які прокладають свій шлях у величезний світ. А співчутливе ставлення, м'яке наставництво й надійні руки, в яких можна сховатись після вчинення неминучих помилок, це насправді все, що їм потрібно, щоб вирости добрими, корисними, відповідальними та продуктивними членами нашого суспільства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: