Тим часом до болю схожа історія трапилася в Умані з восьмикласницями: передозування дротаверином і шпиталізація. На щастя, обидві уманчанки при тямі. Навряд ці історії — збіг, тож таємний челендж або гра все ж могли бути реальністю. Але що підштовхує дітей брати участь у смертельних флешмобах? У яких батьків зростають діти, яких легко взяти «на слабо» і які легко ризикнуть собою? Як правильно говорити з дітьми про «модні», але згубні ігри в соцмережах, щоб до вас дослухалися? Розповідає знана психіатр, доктор медичних наук Іванна Риткіс.
У віці 10–12 років у дитини починається перша усвідомлена криза, яку психологи так і називають: «перша вікова криза». Що відбувається? Дитина відділяється від батьківської матриці та починає жити «своїм розумом». Це означає, що чадо в режимі реального часу в житті перевіряє батьківські постулати про те, як правильно жити в цьому світі. Дитині цікаво: їй говорили правду чи обманювали весь цей час?
Отож, якщо син чи донька чули від батьків: «Будеш добре вчитися, гарно поводитися — у житті все буде прекрасно!» і потрапляють у сприятливе для цього сценарію середовище, вони переконаються: «А й справді, батьки мали рацію!» Та буває, що дитина все робить «за батьківськими правилами», але потрапляє в школу, де її починають жорстоко булити. Дитина пробує «бути хорошою», розповідає про свої неприємності батькам: «Я роблю все, як ви казали, але мені погано!»
Якщо мами й тати пропускають це повз вуха, не намагаються пояснити, що «правда життя» не така однозначна, як дитині здавалося, — довіра до батьків у юної людини зникає дуже швидко. Так відбувалось у всі часи.
Діти 10–12 років більше довіряють своїм кумирам, ідолам. Ними можуть бути як друзі, так і вчителі, тренери. Або знаменитості, блогери із соцмереж. Це ті люди, які «подарують» дитині іншу правду, яка легко стелиться на світогляд молодої людини. І це ті люди, які стануть важливішими для вашої дитини. Щоб не втратити довіру в цей момент, запропонуйте доньці чи сину запитати думку щодо проблем, які їх хвилюють, в особи, якій вони повністю довіряють і яка є значущою. Пообіцяйте, що цю розмову ви потім обговорите разом і ви можете змінити свою думку з приводу якогось конфліктного питання.
До слова, саме в такому «ніжному» віці дітей у різні часи забирали до організацій штибу «Гітлер’югенд» чи комсомольських молодіжних спілок, які впливали на психіку дитини так сильно, що вона була готова закласти власних батьків і друзів «задля державного блага». Цим користувалися державні структури в різні часи: як же легко завербувати молоду людину, в якої ще немає страху, але є зухвалість випробувати світ!
І якщо втрачається зв’язок з батьками в цей час із причин недовіри, то дитина не піде до мами чи тата за життєвою порадою. А все тому, що «Нічого путнього вони мені все одно не розкажуть». Не виключено, що згодом дитина повернеться в родинне коло з особистими питаннями, але допоки не випробує світ «на зубок». Серед таких «проб» трапляються й потенційно небезпечні для життя дитини чи підлітка випадки: ігри суїцидального характеру на кшталт «Синього кита», горезвісні небезпечні челенджі в модних соцмережах.
Крім того, що психіка юнаків і дівчат випробовується зусебіч «на слабо», починаються серйозні гормональні зміни. Вони сягнуть піку в 14–16 років, але перші прояви — не менш яскраві. Між собою психологи сленгово називають підлітків, які «вибухають» через гормони, природними психопатами. Це те, що батьки називають «мою дитину наче підмінили».
Якщо батьки й тут закриватимуть очі на проблеми дітей, які дорослішають, ті вирішать їх самі або з друзями чи кумирами в TikTok.
І навпаки: якщо батьки не втрачають контакт із сином/донькою, які активно дорослішають, можна з великою імовірністю припустити, що небезпечні експерименти такий підліток обійде стороною. Ба більше, завжди прийде до мами чи тата (навіть в найостанніший момент!) і скаже крізь страх: «Знаєш, щось я таке накоїв. Може, я неправий». Така довіра — на вагу золота.
Але батьки часто не розуміють, що скарги дітей варто сприймати всерйоз. У моїй практиці багато випадків, коли мами й тати запитували у дітей: «Що в тебе не так, що ти сумуєш і кажеш, що в тебе депресія?» Ті пояснюють: «Наче все в мене й добре, але чогось не вистачає. Хочеться більш яскравого життя». Батьки сприймають такі фрази несерйозно, а значить — знецінюють. Саме тому я маю нині так багато юних клієнтів з ендогенною депресією в анамнезі. Цю депресію я б ще назвала протестною: підліток нічим не цікавиться, байдужий до розваг — це ангедонія або незадоволення життям. Ви запитуєте, чи це тенденція — мовляв, раніше такого не було й ніхто про це так часто не говорив. Окрім одвічних проблем із знецінюванням з боку дорослих додається аж надто агресивне інформаційне поле.
Що відбувається у голові підлітка, коли він зважується на потенційно смертельну дію?
Дійсно, депресивний, пригнічений стан може спонукати підлітка до ризикованих дій. Але ось що важливо: зважитися на них може лише невеликий відсоток дітей. І тут доречно провести паралель з певним відсотком дорослого населення, схильного до різних залежностей. Багато підлітків починають робити заборонені речі «на слабо», але далеко не всі «зависають» на цьому надовго.
Експресивними діями на кшталт участі в челенджах чи небезпечних іграх підліток може щось доводити: собі самому, колу знайомих. І якщо такого підлітка ще й взяти «на слабо» (а таке в підлітковій атмосфері трапляється часто) — це додатково спонукатиме зважитися на небезпечну дію.
Що ще може посприяти участі дитини у жахливих челенджах? Підлітки зізнаються, що часто не можуть відчути власну значущість. І коли вони зважуються на певний вчинок, то почуваються піднесено, щасливо: «Я зміг», «У мене вийшло», «Я крутий ще в цьому!» Але вони не особливо вмикають логіку й не аналізують, чи цей вчинок мудрий, безпечний, гідний. Згадайте дорослі розваги чоловіків, які змагаються, хто вип’є більше алкоголю на швидкість — ця історія дуже схожа. З тією різницею, що в дорослих є гальма. А ось у недосвідчених підлітків часто немає гальм. У них ще не сформувався страх смерті. Їм за глобальним відчуттям «нема чого втрачати». Ну і ще один фактор — від них «нічого не залежить». Для них «майбутнє» — це тут і зараз. Вони можуть наковтатися пігулок, якщо коханий чи кохана їх «не так зрозуміли» (такий досвід у практиці теж маю). Але коли проходять повний курс терапії, зізнаються: «Це вже зараз мені соромно згадувати, навіщо та заради кого я все це робив/ла».
Але все ж головне для підлітка — жити тут і зараз. Якщо трапилося щось погане в їхньому розумінні — не можуть повірити, що наступного дня все може змінитися. Не можуть дочекатися наступного світанку — їм треба вирішити все в цей же момент.
У горезвісній історії зі вживанням ученицями 40 таблеток дротаверину впадає у вічі те, що дівчата це робили разом. Можливо, поодинці вони б і «здали назад», але коли поряд є хтось, хто каже: «Ну невже тобі слабо?», відступити важче.
джерело: https://osvitoria.media/
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: дитина, самогубство, суїцид, суїцидальні нахили, психологія, челендж
Цікаво також:
Новини по темі
Денний сон: як вкласти дитину спати вдень, якщо вона не хоче?
Дитина | 19:30, 29.03.2026
Дитячий садок, няня чи бабуся і дідусь: з ким залишити дитину?
Дитина | 08:30, 29.03.2026
Герпес у дітей: симптоми і лікування
Інфекції | 07:30, 29.03.2026
Чому варто відмовитися від пластикової пляшечки для годування?
Немовля | 06:30, 29.03.2026
Переводимо годинники: як допомогти дитині адаптуватися до переходу на літній час?
Дитина | 00:30, 29.03.2026
Як говорити з дітьми про статеві органи?
Дитина | 19:30, 28.03.2026
Що робити, якщо дитина не хоче пити ліки?
Дитина | 08:30, 28.03.2026
