Медики розповіли про вплив планшета на мозок дитини

В першу чергу, планшет, так само як і комп’ютер, і телевізор, зводить нанівець власну пізнавальну активність дитини. Їй не потрібно нічого вигадувати, не потрібно намагатися щось змінити, якось вплинути на хід гри. Все дано.

Вона тільки повинна слідувати певному алгоритму, а то і просто дивитися в екран, де їй навіть не потрібно намагатися утримати увагу, тому що яскраві, насичені кадри, що швидко змінюються, самі заволоділи її увагою. Ви тільки подумайте, чим це може загрожувати в майбутньому. Зростає людина, якій не потрібно проявляти активність, за яку завжди вирішувати буде щось або хтось.

По-друге, дитині стає нецікавий реальний світ. Чи буде дитина, яка на екрані пальчиком збирає пірамідку, цікавитися звичайною пірамідкою, кубиками? Навряд чи. У реальному світі немає таких яскравих кольорів, немає смішних і веселих казкових персонажів, не звучать оплески та музика під час того, як чергове колечко правильно опускається на пірамідку.

Справжній світ починає дитині здаватися прісним, нудним. Ви спостерігали, чим зараз займаються школярі на перервах між уроками? Розмовляють, грають в хрестики-нулики, або, можливо, бігають по класу? Ну, хіба що, на щастя, іноді все-таки бігають. Але здебільшого кожен сидить зі своїм гаджетом. Чому? Та тому, що у віртуальному світі дитині цікавіше, ніж в реальному.

По-третє, страждає емоційно-вольовий і мовленнєвий розвиток. Особливо яскраво це проявляється, коли планшет потрапляє в руки дитині 2-4 років. Як наслідок того, що реальний світ стає нецікавий, вона все частіше віддає перевагу спілкуванню, взаємодії з людьми, розвивальним електронним іграм.

А потім вихователі в садку відзначають, що дитина не прагне грати з дітьми, та й самі батьки бачать, що їхнє чадо на дитячому майданчику грає в основному одне. А як ще розвиватися мовленню, як не в формі комунікацій з оточенням? Ось і виходить, що сучасна дитина 3-х років здатна знайти в маминому телефоні потрібну їй гру, а підійти до іншої дитини, щоб попросити у неї іграшку, вона не може.

Я зараз не беру до уваги дітей з розладом аутичного спектра, або дітей з затримкою в розвитку. Я говорю про дітей, що нормативно розвиваються, і дітей з незначними відхиленнями у розвитку.

Повернемося до хлопчика Міші. Помилкою було б вважати, що у всьому винний планшет. Гіпоксія під час пологів, порушення тонусу і порушення сну в перший рік життя вказують нам на те, що у нього дефіцитарні певні структури головного мозку, а саме – підкіркові структури, які є базою для розвитку як емоцій, так і когнітивних функцій.

Тобто, у нього є передумови до порушення розвитку, а все інше залежить від того, наскільки батьки зможуть організувати для нього розвивальне середовище. Для того, щоб наситити підкіркові структури, дитині необхідні дві базові речі: рух і відчуття.

Потрібно наситити його сенсомоторну сферу якнайкраще. Дитина повинна бігати, стрибати, лазити, при чому лазити не тільки по одній і тій самій горі, а й бажано по камінню, по горах, по деревах (з татовою та маминою підтримкою, зрозуміло). Калюжі, бруд – як не дивно, тож потрібні дитині. Вона повинна грати не тільки сухим піском, але і мокрим.

Чим різноманітніші відчуття, чим більше рухів, тим краще буде розвиватися підкірка, тим більше розвиненою буде дитина. Що робить планшет? Він обкрадає підкірку. І взагалі всі ранні розвивальні заняття, які пов’язані з читанням, письмом, вивченням іноземних мов – всі вони обкрадають підкірку. Тому, що читання, письмо, мова – це дуже енерговитратні види діяльності. Здійснюються вони за допомогою верхніх структур, а саме – кори головного мозку.

І ось в той період, коли у дитини повинна розвиватися підкірка (рухи + відчуття) ми за допомогою планшетів розвиваємо кору (читання, письмо, іноземні мови). А енергоресурси мозку обмежені. Навчаючи дитину в 3 роки англійської на планшеті (і не тільки на планшеті), ми тим самим забираємо ресурси у підкірки, віддаючи їх корі. І це відгукнеться, якщо не зараз, то потім.

Переважна більшість батьків, які за моїми рекомендаціями обмежили дітям доступ до планшетів і комп’ютерів, зазначають, що діти стали помітно більш спокійними, посидющими, що у них з’явився інтерес до книг, малювання, розвивальних кубиків і до решти.

Потрібно тільки перечекати момент, коли дитина вимагає включити їй мультик, не піддаватися її маніпуляціям, не боятися її істерик. І якщо ви це витримаєте, то з подивом виявите, що вона змінюється на очах, і змінюється в кращу сторону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Роль батька у період адаптації старшої дитини до появи другої

Тато | 06:30, 16.06.2026

Коли мама повністю занурена в догляд за новонародженим, саме батько стає головною опорою та гарантом безпеки для старшої дитини.

Регрес у поведінці старшої дитини: чому «дорослий» первісток знову просить пустушку?

Дитина | 01:20, 16.06.2026

Після появи в домі немовляти старша дитина раптово може почати пісятися в ліжко, просити суміш із пляшечки або розмовляти дитячим лепетом.

Пастка дитячих ревнощів: як запобігти суперництву між старшою та молодшою дитиною?

Дитина | 00:30, 16.06.2026

Поява немовляти неминуче зміщує фокус уваги батьків, що часто провокує у старшої дитини гострі напади ревнощів та образи.

Гроші в родині: як чесно говорити з дитиною про фінансові проблеми?

Сімейні справи | 08:30, 15.06.2026

Економічні кризи та втрата роботи батьками впливають на всю родину, і діти відчувають фінансову тривогу дорослих без жодних слів.

Статеве виховання без сорому: коли і як починати розмову про «це»?

Дитина | 08:30, 14.06.2026

Сучасне статеве виховання — це не про анатомію інтимних стосунків, а насамперед про безпеку, особисті кордони та повагу до свого тіла.

Коли родина руйнується: як повідомити дитині про розлучення батьків?

Сімейні справи | 07:30, 14.06.2026

Розлучення батьків — це крах звичного світу для дитини, проте правильний підхід дорослих може мінімізувати психологічну травму.

Підлітковий бунт: як зберегти контакт з дитиною, яка раптово віддалилася?

Сімейні справи | 06:30, 14.06.2026

Перетворення вчорашнього слухняного малюка на колючого, замкненого та критичного підлітка — одне з найскладніших випробувань для батьківства.