До сліз. Історія для батьків, які пропагують ігнорування дитини, яка плаче

Adoption

Date: 09:40, 18.04.2016 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

3872 Переглядів

Дайна і Метт Мейгерена – молода пара з Челсі, штат Мічиган, США. У минулому році вони з нетерпінням чекали народження свого малятка Луелла. Після 18-годинних сутичок Дайна зовсім ослабла, а серцебиття Луелла почало сповільнюватися. У матері і дочки сильно піднялася температура. Метт і Дайна молилися, щоб все пройшло успішно, і 23 жовтня Дайна народила.

26_16536_470204d0e9f2e.jpg (13.5 Kb)

Зовсім недавно Дайна поділилася історією, яка швидко розійшлася по інтернету, не залишаючи нікого байдужим.

"У перший раз, коли ми зважилися залишити дочку в будинку, ми вирушили до церкви. Там один з місіонерів розповів випадок, який запав мені глибоко в душу. Цей місіонер побував в одному з дитячих притулків в Уганді. Насправді він бував у багатьох з них, але саме цей відрізнявся від інших. Чоловік увійшов в дитячу кімнату, де було понад 100 ліжок, в яких лежали немовлята. Він здивовано прислухався і не повірив своїм вухам – стояла приголомшуюча тиша. Звук, який ніколи не присутній там, де є маленькі діти. Але тут, в кімнаті з більш ніж 100 малюками, стояла тиша. Він повернувся до няньки і запитав, чому так тихо. Відповідь, яка пролунала, змусила мене здригнутися. Я ніколи, НІКОЛИ в житті не забуду її.

Медсестра подивилася на місіонера і сказала: "Після того, як вони потрапляють до нас сюди і плачуть незліченну кількість годин, проходить тиждень, коли вони заспокоюються, розуміючи, що ніхто до них не прийде …

…Вони перестають плакати, коли розуміють, що ніхто не прийде до них. Ні через 10 хвилин, ні через 4 години, можливо, ніколи…

Моє серце наче розбилося на частини, і я ніяк не могла зібрати його по шматочках. У мені загорілося бажання дати обіцянку. Обіцянку самій собі.

Ми прийшли додому. У ту ніч, поки Луелла спала, притулившись своїм маленьким тільцем до мене, я дала їй обіцянку. Що я завжди буду приходити до неї.

Завжди. О 2 годині ночі, коли почую плач по радіоняні, я прийду. Коли їй вперше буде боляче, коли її серце буде розбите в перший раз, ми прийдемо до неї. Ми будемо поруч, підтримаємо, дозволимо їй самій приймати рішення, але будемо поруч. Вона побачить, як ми плачемо і засмучуємося, адже плакати і відчувати – це нормально. Вона буде знати, що ми – її безпечний притулок. Ми завжди будемо поруч".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: