Чи варто вчити дитину "давати здачі"?

Adoption

Date: 01:20, 08.02.2025 | Категорія: Виховання [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

204 Переглядів

Як би нам не хотілося, але дітей неможливо виховувати у вакуумі. Рано чи пізно вони відкопують сокиру війни в пісочниці і тоді кожен батько замислюється – як дитині постояти за себе. А якщо скривдять її? А якщо образить вона?

4406_5.jpg (15.2 Kb)

Істина в тому, що конфлікти неминучі. Дитина в процесі дорослішання буде стикатися з іншими дітьми і дорослими. Більш того, сам конфлікт не завжди несе в собі тільки негатив. Іноді з суперечок можна винести корисний досвід. Наприклад, є дані, що коли дитина з кимось свариться, а потім мириться, це вчить її краще розуміти свої емоції і знаходити компроміс.

Але як навчити маленьку людину виходити зі складних ситуацій? Існують різні думки з цього приводу. Одні стверджують, що давати здачі категорично не можна: агресія породжує агресію. Інші ж радять бути реалістами і навчити дитину «самообороні» якомога раніше.

Дошкільнята
Деякі експерти вважають, що все залежить від ситуації. Інші вчені категорично відкидають будь-яке насильство. В ході психологічних досліджень були виявлені фактори, що впливають на формування агресивної поведінки у дітей. У їх числі і приклад вчити «давати здачі» в ранньому віці. І ось чому:

- У дитини ще не сформувалися причинно-наслідкові зв’язки (я забрав чужу іграшку і вчинив неправильно, тому мене штовхнули).
- Дитина не здатна контролювати емоції. Їй просто прикро, вона злиться, хоче вдарити або обізвати, але не розуміє, чому. Якщо говорити дитині, що битися погано, а давати здачі можна, вона ще більше заплутається.
- Малюк не в змозі оцінити ступінь ризику: можна штовхнути дитину в небезпечній ситуації, наприклад, з високої гірки, і ці дії будуть розцінюватися дитиною як «я дав здачі, я молодець».

Як бути батькам?
Подавати особистий приклад вирішення спорів і конфліктів всередині сім’ї. Припустимо, мама з татом посварилися при дитині і обидвоє мовчать, або, навпаки, голосно сваряться. Вирішується або замовчується неприємна ситуація? Дитина запам’ятовує модель поведінки. Найбільше діти цінують чесність і послідовність.

Навчити говорити про свої почуття
«Мені боляче, коли ти мене щипаєш», «Мені прикро, коли ти руйнуєш мою піраміду». Цього першого кроку часто буває досить, щоб вирішити конфлікт.

Прояснити ситуацію з педагогом чи батьками другої сторони
Це не соромно, тому що часто навіть при регулярних конфліктах дорослі можуть бути не в курсі ситуації або ж не брати до уваги її проблему. Тут працює те же правило, що і в пункті вище – важливо сказати про свої почуття.

Звертатися за допомогою
Якщо сумніваєтеся, як правильно вчинити, можна звернутися до психолога, почитати з дитиною терапевтичні казки, з’ясувати, в чому справа, в ході гри.

Працювати над довірою
Не лаяти і не звинувачувати дитину, коли вона попросить допомоги. Так вона зрозуміє, що розповідати дорослому про проблему, коли сам не справляєшся, не означає бути ябедою.

Школярі і підлітки
До цього моменту у дітей вже є досвід конфліктів, сформувався емоційний інтелект. Але при цьому дитина часто не розуміє, які зміни з ним відбуваються в психологічному плані.

У цьому віці мати негативний вплив можуть нешкідливі, на перший погляд, фрази, які легко трансформуються в установки. Наприклад, хлопчик регулярно чув: «Не ний, ти ж мужик», «Бийся, як чоловік», «Годі ябедничати», «Сам розбирайся».

Так формується алгоритм дій: потрібно самому постояти за себе, розповісти про проблему соромно.

Дівчата можуть часто чути такі стереотипи: «Куди лізеш! Дівчата себе так не поводять!», «Що ти вічно сперечаєшся з будь-якого приводу, будь лагіднішою». З такою установкою, дівчинка може довго терпіти кривдника і стати жертвою насильства.

Характерний приклад є в справі Михайла Піняєва, дев’ятикласника, який у 2017 році влаштував стрілянину в школі міста Ивантеевка:

У бесідах з психологом і представниками інспекції у справах неповнолітніх він розповідав, що ще в молодших класах однокласники насміхалися над ним. Йому не раз розбивали окуляри, як-то змусили бігати навколо школи по снігу босоніж. А коли хлопчик поскаржився батькові, той велів не звертати на це увагу і бути чоловіком.

Найчастіше, конфлікти регулюються самостійно або легко вирішуються за допомогою методу медіації (коли сторонній спостерігач допомагає вирішити ситуацію мирно). А ось буллінг (цькування) ігнорувати категорично не можна. На жаль, випадки цькування в школі не рідкісне явище.

У цькуванні є три ролі: жертва, агресор і свідок. Негативні наслідки цькування, як відзначають психологи, виникають у всіх трьох груп учасників цькування. Перебуваючи в подібній ситуації, одна дитина (жертва) піддається психологічному насильству регулярно. Але кожен з учасників також відчуває колосальний стрес.

На що слід звернути увагу батькам в першу чергу:

- зміни настрою, поведінки (невластива агресія або плаксивість, замкнутість, навмисне гарний настрій);
- скарги на здоров’я, небажання йти в школу;
- прагнення щось заховати, приховати;
- порушення режиму, відмова від їжі.

Це перші сигнали для батьків, які, на думку психологів, можуть вказувати на те, що дитина зіткнулася з цькуванням. Якщо побоювання підтвердилися, не варто вважати, що це пройде само або дитина сама напросилася. Або думати, що цькування торкнеться когось іншого. Адже буллінг- проблема групи. Ось що про це говорить Петрановська:

Це те, що важливо доносити до батьків: якщо це не вашу дитину травлять – не думайте, що у вас немає приводу для занепокоєння.

Як бути батькам?
Не панікувати
Не кожен конфлікт – це цькування, посилювати історію власним страхом і переносити його на дитину точно не варто.

Довіряти
Під час кожного етапу формування особистості дитини важливо постаратися бути з ним в контакті і довіряти. Так, це непросто, але якщо не вірити дитині, то і вона не буде ділитися з вами своїми переживаннями.

Не вчити «бити першим»
Замість цього набагато ефективніше вчити побудови діалогу, вмінню відстоювати свою думку і кордони без агресії. Адаптувати до різноманітності соціального середовища.

Оточити турботою
Якщо дитина буде відчувати себе в безпеці вдома, то висока ймовірність, що він розповість про конфлікти поза сім’єю. Ось що про це говорить Наташа Реміш:

Найважливіше – дати дитині емоційну безпеку, щоб вона з цим до вас прийшла.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: