Синдром другої дитини: причини і наслідки

На думку відомого австрійського психолога Альфреда Адлера, певні риси характеру дитини залежать від того, була вона в сім’ї первістком чи другою дитиною. Середні діти можуть бути схильні до синдрому другої дитини. Розгляньмо докладніше, чому це відбувається.

Коли в родині з’являється перша дитина, батькам усе здається новим і унікальним. Вони захоплюються кожним новим досягненням дитини, кожен день її життя дає їм незабутні спогади. Після народження другої дитини цей досвід для батьків уже не є новим. Коли ваша дитина робить перший крок, ви вже це бачили. Однак для неї цей досвід – новий. Але позаяк ви вже бачили ці досягнення, то не оцінюєте їх гідно, і тому дитина може вважати себе нездарою. Вона також може відчувати образу на своїх старших брата чи сестру, що може призвести до суперництва між ними.

Іншою причиною синдрому другої дитини може стати різниця у віці між дітьми. Іноді батьки не справляються відразу з двома дітьми (наприклад, у ситуаціях, коли потрібно вирядити в школу старшу дитину й одночасно погодувати молодшу). Батькам важко робити кілька справ відразу, тому вони не можуть приділити достатньо часу молодшій дитині, навіть маючи велике бажання. Тому іноді вони змушені брати із собою молодшу дитину, коли ведуть старшу у спортивну секцію або музичну школу. Це може негативно позначитися і на батьках, і на молодшій дитині.

Ознаки, на які необхідно звернути увагу

Коли ви не реагуєте на перші досягнення молодшої дитини, вона може вдаватися до таких способів привернення вашої уваги:

- дитина не реагує на ваш прояв почуттів, тим самим змушуючи вас відчувати провину за те, що ви не приділяєте їй достатньо часу. Але не турбуйтеся. Дитина потребує ваших почуттів більше, ніж ви собі уявляєте;
- дитина може виявляти погану поведінку просто задля того, щоб привернути вашу увагу. Не дозволяйте їй цього робити, але й не сваріть її постійно;
- дитині не подобається порівняння зі старшими братом або сестрою. Не варто говорити їй: «Чому ти не такий, як твій брат?». Це ще більше мотивує її чинити інакше;
- дитина може виявляти гнів, сарказм або негативне ставлення до ваших слів. Майте терпіння. Цю стіну, яку вона збудувала навколо себе, можливо зруйнувати за допомогою любові та прихильності;
- ваша неуважність може спричинити в дитини думки про те, що її зусилля не будуть оцінені. Вона також може зазнавати труднощів, виконуючи ті чи інші справи під тиском;
- друга дитина може почуватися самотньою, мати проблеми при розбудові близьких стосунків, не цінуючи їх так сильно, як її старші брат або сестра. Це, своєю чергою, призводить до негативних наслідків у майбутньому.

Слід пам’ятати, що не кожна молодша дитина поводиться саме так. Але якщо вона відчуває, що батьки нею нехтують, вона здатна використовувати такі моделі поведінки.

Переваги другої дитини

Батьки можуть відчувати провину, стикаючись із проявами синдрому другої дитини, але в тому, що у вас двоє дітей, є свої переваги. Коли у вас з’являється друга дитина, ви краще підготовлені, щоб піклуватися про неї. Наприклад, ви вже знаєте, що невеликий кашель у дитини не такий страшний. По суті, ви стаєте менш метушливими. Саме тому другі діти зазвичай більш спокійні. Вони також виростають самостійнішими, тому що батьки менше ними опікуються і дають їм простір, щоб учитися необхідних навичок. Таким чином, ваш попередній батьківський досвід стає вам у нагоді при вихованні другої дитини.

Єдиний спосіб зламати бар’єр у взаєминах із другою дитиною – виявляти свою любов і увагу. Це потребуватиме певного часу й зусиль, але допоможе уникнути емоційних проблем у дитини в майбутньому.

З іншого боку, якщо ви побоюєтеся, що друга дитина може відчувати брак вашої уваги, то маєте зрозуміти, що вам потрібно приділяти час обом дітям. Коли у вас була лише одна дитина, цілком природно, що вся увага належала тільки їй. Тепер вам потрібно приділяти час обом дітям, і цілком природно, що кожна дитина отримуватиме його менше. Не відчувайте себе винними через це, краще постарайтеся правильно організовувати свій час, щоб діти мали достатньо ваших любові й уваги. Так ви зможете запобігти синдрому другої дитини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Розмова з донькою про місячні

Мама | 20:30, 06.11.2025

Підлітки ростуть дуже швидко. Тому, варто підготуватися до розмови про зміни в її дівочому тілі та про перші місячні заздалегідь. В середньому, місячні у дівчаток починаються в період з 12 до 14 років. Але початок місячних і в 9 років, і в 16 – норма

Перехідний вік: як пережити й не збожеволіти

Психологія | 19:30, 06.11.2025

Цей момент настав — колись рожевощокий радісний малюк віддалився від мами й тата, закрився в кімнаті, слухає дивну музику і гуляє з новими друзями. Саме з таких симптомів може починатися перехідний вік, коли дитина стає підлітком. Якщо ви належите до

Як заохотити дитину чистити зуби?

Дитина | 07:30, 06.11.2025

Кажуть, що на світі існують діти, які самі хочуть чистити зуби, і їхні батьки не прикладали до цього жодних зусиль. Та в більшості випадків для формування звички доглядати за молочними зубками двічі на день дітям потрібна наша мотивація та підтримка.

Чому не потрібно вимагати від дітей видатних талантів?

Виховання | 21:30, 04.11.2025

Як же хочеться нам, батькам, мати привід для гордості та знати, що твоя дитина — найкраща, найрозумніша, найшвидша та найспритніша! І тут головне не втратити ту грань, за якою безумовна любов переходить у любов за досягнення. Як не втратити найважлив

Чи варто «привчати до рук» немовля?

Немовля | 20:30, 04.11.2025

От у вашому домі з’явився новий мешканець — він тільки-но приїхав з пологового будинку. Молоді батьки, зрозуміло, бояться до нього підступитися: дитина дуже тендітна, і страшно навіть брати її на руки… Тому сьогодні розповімо, як бути, якщо він стає

Як допомогти дитині стати самостійною?

Розвиток дитини | 08:30, 04.11.2025

Самостійність починає формуватися у віці півтора-двох років, коли маленька людина починає пізнавати навколишній світ. Завдання батьків – заохочувати розвиток самостійності.

Чому не можна ігнорувати плач немовляти?

Немовля | 06:30, 04.11.2025

Плач — це єдиний спосіб, яким дитина може сказати, що їй потрібна допомога: голод, біль, холод чи страх.