1. Як правило, страх перед невідомістю найбільш характерний для малюків, що тільки готуються переступити шкільний поріг. А раптом учителька виявиться злою? А як же мої старі друзі? А чи стануть майбутні однокласники моїми друзями? А раптом мене там будуть примушувати робити те, чого я не хочу?
Що робити? Страх породжується насамперед невідомістю. Чим більше майбутній першокласник знатиме про свою школу, тим більш впевненим і підготовленим він піде туди 1-го вересня. Не полінуйтеся детально і докладно відповісти на всі дитячі питання стосовно школи. Розкажіть дитині, які предмети вона вивчатиме (спираючись на те, що цікаво саме їй), про позакласні заняття (походи в театри, музеї, про шкільні вистави і спортивні секції). Буде чудово, якщо ви заздалегідь відведете дитину в обрану школу, а по можливості і познайомите її з ким-небудь з учителів та однокласників. Якщо хтось з друзів вашого сина чи доньки по дитячому саду або двору буде вчитися з ним / нею в одному класі, не забудьте згадати і про це. Разом не так страшно!
2. Першокласникові важко зрозуміти, навіщо взагалі йому потрібно вчитися, коли можна у дворі пограти або мультики по телевізору подивитися; навіщо підкорятися незрозумілими правилами, навіщо звалювати на себе вантаж нових обов'язків, навіщо, зрештою, нерухомо сидіти цілих 40 хвилин за партою. Така психологічна незрілість може бути обумовлена ще й тим, що все більше батьків прагнуть віддати своїх чад до школи якомога раніше, ледь їм виповниться 6 років.
Що робити? В ідеалі, психологічна непідготовленість дитини до школи не повинна стати новиною для батьків в останні дні серпня. Готуватися до школи краще заздалегідь.
Існуючі зараз курси підготовки до школи покликані не тільки навчити азам читання і арифметики, а й морально підготувати до вступу в "доросле" життя. Ретельно обрані курси, талановиті педагоги - і півсправи зроблено!
Батьки можуть спробувати перевірити рівень психологічної підготовленості дитини до школи самостійно (наприклад, за допомогою спеціалізованих тестових методик), або ж звернутися за допомогою до дитячого психолога.
І найголовніше - якщо ви бачите, що ваша дитина ще не "дозріла" до того, щоб перейти в новий для себе статус школяра, не варто здійснювати це "дозрівання" насильно. В крайньому випадку, можна піти в школу і через рік. Після 10 років навчання ніхто й уваги не зверне, скільки років вашій дитині - шістнадцять з половиною чи сімнадцять з половиною. Зате ці 10 років пройдуть для неї психологічно комфортно.
3. Небажання йти в школу може з'явитися і через кілька днів після початку занять. І ось першокласник, вже відмовляється вранці вставати з ліжка, щоб надіти шкільну форму. Причиною тому може стати конфлікт дитини з вчителем або кимось із однокласників.
Що робити? Не відмахуватися від дитячих проблем. Якщо малюк приходить зі школи в сльозах, не варто реагувати на ситуацію як на щось незначне. Можливо, вже через пару днів конфлікт забудеться,а якщо ні? Детально розпитайте дитину про те, що стало причиною конфлікту, як саме сталася сварка, які почуття викликає у неї те, що трапилося. Вам з висоти вашого "дорослого" досвіду буде набагато легше допомогти синові чи доньці розібратися в ситуації і виробити правильний план дій. Ставати ще одним учасником конфлікту (телефонувати батькам однокласників зі скаргами на їх нащадків або заявляти вчителю, що вашої дитини не розуміють і не оцінюють по достоїнству) - не найкращий вихід. Швидше за все, це тільки додасть конфлікту інтенсивності. Набагато краще буде, якщо ваші поради допоможуть дитині впоратися зі сформованою ситуацією самостійно.
4. Можливо, ваша дитина не хоче відвідувати уроки через те, що не справляється з навчальним навантаженням. І правда, крім знайомих нам самим з дитинства математики і української мови, сучасний учень молодшої школи має справу з такими "незрозумілостями", як хореографія, основи релігії, етика, краєзнавство ... А ще кілька іноземних мов і багато-багато сторінок позакласного читання ...
Що робити? Для початку спробувати налаштувати дитину, що вона зможе з усім цим навчальним різноманіттям впоратися. Не розводити руками зі словами "Казна-що сучасні педагоги понавигадували", а зацікавити дитину шкільними предметами.
Якщо першокласник не може сам в чомусь розібратися, допоможіть йому зробити домашнє завдання разом. Саме разом з ним, а не за нього, в нашому випадку розуміння предмета важливіше, ніж відмінна оцінка (у більшості сучасних початкових класів і оцінок-то немає). До того ж, дитина, зрозумівши, що виконання домашнього завдання можна "делегувати" мамі чи татові, може втратити будь-яку мотивацію робити уроки самостійно.
У деяких випадках має сенс задуматися про репетитора або додаткові курси. Єдине що, додаткових занять не повинно бути занадто багато, все-таки графік учня початкової школи не повинен нагадувати розписаний по хвилинах щоденник топ-менеджера.
5. Навчився читати з 4-х років, а рахувати - з 5-ти, курси підготовки до школи забезпечили додатковими знаннями. Як не парадоксально це звучить, хороша підготовка до школи може також стати причиною небажання відвідувати уроки. "Світлій голові" просто нецікаво те, про що розповідає вчитель - їй вже про це розповіли. А навіщо слухати, якщо вже знаєш? Навіщо старатися, роблячи уроки, якщо це "легесенько"?
Що робити? Зацікавити. Спробуйте вибрати 2-3 шкільних дисципліни, найцікавіші новоспеченому учневі, і освоювати їх разом з дитиною глибше, ніж пропонує шкільна програма. Можливо, слід звернутися до вчителя і попросити його давати вашій дитині більш складні завдання, ніж його одноліткам.
Знову ж таки, в цій ситуації можуть допомогти поглиблені заняття з репетитором.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Аденоїди у дітей: симптоми і лікування
Фрази, яких батькам варто уникати в спілкуванні з дітьми
Шторм на Філліпінах забрав життя 6 людей
Над Швецією з'явилось унікальне сонячне гало
Теги: дитина, школяр, навчання, поради
