Чому дитина не має ніяких захоплень?

Adoption

Date: 01:30, 14.01.2025 | Категорія: Дитина [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

1549 Переглядів

Часто батьки зіштовхуються з тим, що їх дітей, які дорослішають, нічого не цікавить — місце навчання і хобі займають комп’ютерні ігри або мережеве спілкування, а прагнення до нових цілей зникає зовсім. Давайте розберемося у проблемі і знайдемо шляхи її вирішення.

6205_2.jpg (36.02 Kb)

Нескінченне сидіння у ґаджетах, комп’ютерні ігри, інтернет — часто ці заняття повністю поглинають увагу підлітків, а часу і бажання на інші інтереси та прагнення стає дедалі менше. При цьому постійні моралі, волання до совісті і спроби мотивувати не призводять до позитивних зрушень, а, навпаки, ще більше збільшують прірву у взаєморозумінні між батьками і дітьми.

Кожному з батьків хочеться одного — пишатися своєю дитиною і її успіхами на тому чи іншому терені. Однак часто трапляється таке, що щойно чадо переступає поріг пубертату, на усіх досягненнях можна поставити хрест — підліток, що раніше був зайнятий у всіх можливих сферах життєдіяльності, втрачає цікавість до усього, що раніше було для нього (і для вас) важливим, і починає вести практично рослинний спосіб життя, займаючись лише поглинанням їжі з холодильника, не випускаючи при цьому улюбленого ґаджета з рук, а будь-які заклики до дій закінчуються скандалом.

Сучасний світ схиблений на мотивації — ми говоримо про неї настільки часто і багато, що виникає відчуття, що відсутність мотивації не дасть домогтися успіху. Так, сучасне життя, особливо у мегаполісі — це спроба усе встигнути, нікуди не запізнитися, домогтися усього й одразу: заробити грошей, побудувати кар’єру, стати значущим серед людей і т. д. Напевно, тому відсутність у дітей ознак мотивації і бажання усе встигнути дуже дратує. Адже практично з їх народження ми їх постійно чимось займали — виховання за системою Монтессорі, лего, читання, усний рахунок, англійська та інше. Тепер ми з жахом спостерігаємо, як дитина, яка у два роки практично опанувала грамоту і яку ми вважали генієм, більше нічого не хоче. Природно, ми починаємо панікувати і усі розмови з нею починаємо з прогнозів про її майбутнє, де вона, звичайно, не матиме гідної (на наш погляд) професії, якщо не припинить робити те, що нас настільки сильно дратує. І чим більше ми намагаємося “змотивувати” підлітка закликами до дій і скандалами, тим сильніше зростає негатив.

Що з цим робити
Перше, що потрібно точно припинити робити — це читати моралі, наводити у якості прикладу дітей інших батьків, тиснути на жалощі, намагатися маніпулювати підлітком і розповідати йому про долю маргінальних особистостей, тому що усе це не працює, викликає протест, бажання продовжувати чинити так само і відмежовуватися від вас стіною мовчання та негативу. Повірте, дитина й сама усе чудово знає про можливі ризики, тому що вона давно усе це знайшла у інтернеті.

Друге — переконайтеся, що вашу дитину дійсно нічого не цікавить, тому що це, ймовірно, не так. Сучасні діти дуже багато знають, а коло їх інтересів досить широке. Так, інформацію вони отримують з інтернету, а не з книг (хоча трапляються й винятки). Але вони вміють знаходити потрібні їм відомості, аналізувати їх і на основі цього складати власну думку. Поговоріть зі своєю дитиною, що дорослішає, не з позиції батька, а з позиції друга, спробуйте дізнатися, чим вона захоплюється, поговоріть з нею не про навчання у школі, майбутній вступ до ВНЗу і те, чому у неї у кімнаті безлад, а на якісь серйозні теми. Ймовірно, у вашої дитини є своя думка з багатьох питань, вона поглинає протягом дня величезну кількість інформації і може перевершити вас у дуже багатьох темах. Просто поговоріть зі своєю дитиною як з дорослою людиною, і вона вас зможе здивувати, спантеличити і навіть навчити чогось.

Третє — кожному з батьків хочеться, щоб дитина виконувала певні функції: добре вчилася, робила якусь домашню роботу, була слухняною і не приносила зайвих проблем. Це базовий мінімум вимог, який можна доповнити також бажанням чогось домагатися, планувати своє життя і т. д. Напевно, ідеальні діти ідеальних батьків такими й є. Але у більшості випадків ми маємо справу зі звичайними дітьми і абсолютно звичайними батьками, які часто під вихованням розуміють висування дитині тих чи інших претензій, які, на думку деяких дорослих, і повинні мотивувати.

І тут є дуже важливий момент: перш ніж висувати претензії щодо того, що ваша дитина нічого не хоче і нічого не робить у сенсі усвідомленості, мотивації, духовного і творчого зростання, подивіться на себе. Ваші дії і ваша власна поведінка мотивують дитину набагато ефективніше за будь-які слова. Якщо ви самі нічим не цікавитеся, нічого не робите для свого зростання і розвитку, приходячи з роботи (а для вашої дитини школа — це також робота), сідаєте перед телевізором (а вона, своєю чергою, перед комп’ютером), то про яку усвідомленість може йти мова? Ви показуєте їй приклад, як треба жити, вона його дотримується. І ніякі мотиваційні промови не допоможуть підняти вашого сина з дивана або з-за комп’ютерного столу, якщо ви самі не покажете йому приклад, що має бути по-іншому. Почніть з себе, а потім вимагайте те ж саме від своєї дитини.

Четверте — припиніть потурати дитині, адже вона вже не маленька. Хочете, щоб вона допомагала вам у домашніх справах, обговоріть, що вона повинна робити, яке у неї є коло обов’язків. Ваші обов’язки — це працювати і забезпечувати її усім необхідним. Її — вчитися і, наприклад, мити посуд, виносити сміття і прибирати раз на тиждень хоча б у своїй кімнаті. Почніть з малого: у всіх нас є не лише права, а й певні обов’язки. Це дозволяє нам ставати самостійними і нести відповідальність за свої дії.

У цілому привчати дитину до того, щоб у неї були свої хатні обов’язки, потрібно починати якомога раніше — акцент у вихованні потрібно робити не лише на навчанні і додатковому розвитку, тому що побут — це те, що нас оточує протягом усього життя, і нерозумно захищати дітей від цієї сфери, адже колись їм все одно доведеться з нею зіштовхнутися.

Але при цьому головна мета, яку варто переслідувати — це не втрачати контакту з власною дитиною, обговорювати з нею усі питання у спокійному режимі, приділяти їй достатньо уваги і при цьому проявляти терпіння. Підлітковий вік — один з найскладніших періодів у житті людини, коли вона переживає певний стрес, який пов’язаний не лише з дорослішанням і перебудовою гормональної системи, але й з переоцінкою цінностей.

Підлітковий бунт у тому чи іншому його прояві (а відмова від звичних хобі та інтересів також може бути однією з його форм) — це норма, яку потрібно прийняти, а потім запастися терпінням, самовладанням і вірою у те, що все, що ви вклали у вашу дитину, нікуди не поділося (хоча іноді може здаватися по-іншому). Просто зараз у неї такий період, коли вона більше потребує підтримки, прийняття, розуміння, довіри і самостійності — цей період рано чи пізно закінчиться, а ось загублений довірчий зв’язок з дитиною доведеться довго і старанно відновлювати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: