Які права є у батька дитини після розірвання шлюбу?

Adoption

Date: 10:00, 14.08.2021 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

828 Переглядів

Життя - складна штука і, на жаль, не рідко доводиться розлучатися з тими, з ким ми раніше уявляли, як зістаримося і помремо в один день. Кажуть, що від любові до ненависті - один крок і ось, коли любові вже не залишилося і двоє людей прийняли рішення розлучитися, варто подбати про фізичне і моральне здоров'я ваших дітей, аби вони не постраждали через те, що мама з татом тепер не разом. І якщо дитина залишається з матір'ю, і мама не дає батькові спілкуватися з дитиною (хоча він нічого протизаконного не вчиняв), він має повне право добиватися зустрічей з чадом за допомогою суду.

1050_728x4.png (11.5 Kb)

Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати i батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Але в дійсності має місце своєрідне обмеження цих прав, що виражається у рішенні подружжя чи суду щодо визначення місця проживання дитини з одним з подружжя. Якщо батько погодився на проживання дитини з матір’ю, то очевидно й погодився обмежити себе у постійному спілкуванні з дитиною. При цьому батько має право на побачення і спілкування з дитиною (ст.ст. 153, 157 СК України). А мати дитини не має права перешкоджати батькові, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Мирним шляхом питання про проживання та виховання дитини після розлучення вирішити можливо шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей. На підтвердження даних домовленостей можна укласти нотаріально завірений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, у якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), але і встановити місце проживання дитини та порядок її утримання.

Якщо все ж таки після розірвання шлюбу виникає спір з приводу місця проживання дитини необхідно пам’ятати наступне.

Сімейним кодексом України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою (ст. 160 Сімейного кодексу України).

Спір між батьками щодо місця проживання дитини може вирішуватися або органом опіки та піклування, або судом.

Під час вирішення спору будуть братися до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Спори про визначення місця проживання малолітньої дитини можуть розглядатись неодноразово, оскільки умови виховання дитини можуть змінюватись в залежності від різних обставин (стан здоров’я батька (матері) і дитини, можливості догляду за дитиною, поява вітчима (мачухи) і т. д.). Суд не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що такий спір вже був предметом розгляду судом.

Однак, найчастіше дитина залишається проживати з матір’ю, і досить часто буває так, що вона усіляко чинить перешкоди у вільному спілкуванню дитини з її рідним батьком, не дає можливості брати учать у вихованні дитини, бачитися з нею, або навіть не надає інформації щодо навчання, медичного обстеження, проводження дозвілля їх спільної дитини.

Законом встановлено механізм захисту одного з батьків від такого перешкоджання з боку іншого.

По-перше, статтею 158 Сімейного кодексу України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо, звертатися із заявою до органу опіки та піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Проаналізувавши умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, інші обставини, орган опіки i піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею батька.

Однак, хоча в Сімейному кодексі України і закріплено положення про обов’язковість виконання рішень органів опіки та піклування, проте ані органи Державної виконавчої служби України, а ні правоохоронні органи не мають права примусити виконувати дане рішення того з батьків, з ким проживає дитина. Дане рішення немає такої ж юридичної сили як і рішення суду.

По-друге, якщо все ж таки право на спілкування з дитиною і надалі порушується, батько має право звернутися до суду.

Суд за результатами розгляду справи визначить способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Якщо ж, не зважаючи на рішення суду, яким встановлено певний графік спілкування батька з дитиною, відбувається подальше перешкоджання дотриманню встановленого порядку та графіку спілкування з дитиною, то варто звернутись до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.

Якщо і державні виконавці не зможуть допомогти в даній ситуації, доцільно звернутись до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення до відповідальності за умисне невиконання рішення суду відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України.

Зрештою, маючи всі необхідні докази того, що має місце ухилення матері від виконання відповідного рішення суду та продовжується незаконне обмеження у спілкуванні дитини з батьком, батько має право подати позов до суду про встановлення місця проживання дитини з ним відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України: «у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину на проживання з ним».

Крім цього, особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: