Посібник для втомлених батьків: Що робити, якщо дратує власна дитина?

Adoption

Date: 09:30, 01.03.2024 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

311 Переглядів

Кажуть, з появою дитини в сім'ю приходить щастя, а ще кажуть, діти вчать дорослих любити по-справжньому. Що ж... всього пів року тому я б з цим посперечалася. Постійне ниття і крики, розкидані всюди іграшки, розмальовані шпалери, покалічена кішка, доведена до нервового тику сусідка — яке там щастя, це була катастрофа! Дитина доводила нас до істерики: цього не хочу, не буду, купи шоколадку, включи мультик, я сама зроблю і розіб'ю все до біса. В якийсь момент я вирішила, що я є найгірша мати у світі: ми не могли зібратися в садок без крику і примх, не могли з'їсти сніданок без розкидання крихт всюди, не могли піти на прогулянку і в черговий раз там не посваритися.

2347_14.jpeg (34.28 Kb)

Поля ігнорувала мої заклики поводитися по-дорослому, підривала авторитет дурощами, заважала працювати, спілкуватися з чоловіком, навіть спати не давала. В якийсь момент я з жахом зрозуміла, що втомилася від її присутності, від вічних примх, розкиданої білизни, надкушених цукерок у вазочці та викликів у дитячий садок. Потрібно було щось змінювати, поводитися по-іншому, припинити зриватися. Але як?

Перелопативши гори психологічної літератури, я дізналася, що батькам важливо навчитися ставити кордони та «активно слухати» дитину. А як це зробити, якщо дрібниця доводить тебе до ручки та поважає тільки стусанів? Я боролася з нею, боролась, поки не зрозуміла, що справа не в ній, а в мені! Все це невдоволення, злість — потрібно було працювати з собою і своїм станом, тоді й дитина зміниться. Як тільки я перестала виливати на неї своє роздратування, як тільки подивилася на світ її очима — от тоді наші відносини потеплішали.

Так я придумала новий метод боротьби з роздратуванням — якщо відчуваю прилив злості, відразу зупиняюся і ставлю собі питання: що стало першопричиною? Виявилося, не завжди винна дитина. Ось що я дізналася.

Якщо дитина не розуміє, значить, батьки погано пояснюють

Можна постійно хапати ремінь і вимагати послуху, крім страху і сліз, ви нічого не доб'єтеся. Зрозумійте, дитина хоче бути хорошою, просто не розуміє суті прохання, ви погано пояснюєте. Наприклад, я часто кричала на доньку за те, що вона довго збирається, затримуючи мене і вихователя. В якийсь момент я вирішила змінити тактику: «Якщо зберешся за 5 хвилин, по дорозі в садок ми встигнемо пограти в класики!» І не повірите, з якою швидкістю донька кинулася взувати сандалії. Далі я стала перетворювати в гру: «хто швидше почистить зуби», «хто акуратніше заправить постіль», «їжа космонавтів», «інспектор з конструктора» та інші хитрощі. Тепер наш настрій майже завжди на висоті.

Мама агресивна, коли втомилася або хворіє

Уявіть картину: з ранку потрібно встати раніше, всіх нагодувати та постаратися не спізнитися ні в садок, ні на роботу. Потім біганина по замовниках, сварки з виконавцями, так що навіть поїсти ніколи. Увечері мчиш в супермаркет, під пахвою папка з документами, в руках продуктові пакети. Думаєш про тривалий ремонт, а тут ще власна дитина вилазить тобі на шию, тому що «нудьгувала». Раніше я зривалася, вважаючи Полю шилом в одному місці. А потім зрозуміла: дитина ні при чому, просто я втомилася, голова болить і будівельники знову облажались. Не потрібно кричати, потрібно попросити пару хвилин тиші та пояснити дитині, що у вашому подразненні немає її провини, це «мама втомилася».

Роздратування потрібно направляти на винуватого

Буває ще так, що на роботі заведе начальство, ти приходиш додому і зриваєшся на дитину. Або чоловік підведе з важливим проханням. У цей момент з'являється Поліна і починає канючити у мене цукерки, а я за звичкою кричу: «не плутайся під ногами», «припини мене діставати», «геть у свою кімнату». Але зараз прийшло усвідомлення: подразнення краще виливати на того, хто став його причиною. Це буде хорошим приводом розібратися з обов'язками в сім'ї, поставити крапку в тривалому конфлікті з батьками й т. д. Дитина дійсно ні при чому.

Іноді ми злимося не на дітей, а на себе

У психології такий механізм роботи психіки називається «перенесенням», коли ми переносимо злість з самих себе на когось іншого. Раніше я не помічала, як це роблю, все відбувалося на автоматі: з чоловіком не клеїться, не влажу в улюблене плаття, розбила дорогий телефон — і тут мене смикає дитина, мовляв, можна на вулицю? Можете собі уявити, як їй діставалося. Потім я почала усвідомлювати, Поліна прийшла зі звичайним запитанням, але не вчасно. Щоб не переносити агресію на дитину, я стала її попереджати: «Зараз мама агресивна і це не через тебе, а з-за ситуації. Дай мені час відійти». До речі, дитина завжди поважає це прохання, граючи з іграшками тихіше мишки.

Ефект залишкових дитячих спогадів

Останнім відкриттям для мене стало те, що наші дитячі враження переносяться в доросле життя і впливають на сприйняття ситуації. Так, я ненавиділа виходити за покупками разом з донькою, вона завжди поводилася огидно, я зривалася, вона плакала. Спочатку я вважала це нормальним, думала, так відбувається у всіх. А потім виявилося, що ні. І я почала копати глибше: в чому причина мого невдоволення? З жахом я згадала, якими тортурами для мене самої в дитинстві були походи по магазинах. Мама постійно смикала мене: «не тряси ногою», «поводься пристойно», «вистачить мене ганьбити», «не ридай». Те ж відношення я перенесла на дочку, забувши свої власні відчуття. Цей спогад допоміг мені зрозуміти Поліну, замість роздратування перейнятися до неї співчуттям. Хоча дуріти дитина не переставала...

Ви запитаєте мене, яка користь від такого самоаналізу? І я скажу: як тільки ви розберетеся зі своїми образами та роздратуванням, дитина з вічного ворога перетвориться в союзника. Ви перестанете карати себе за зриви, почнете краще розуміти свої емоції, відстежувати реакції, навчите цьому власну дитину. А коли мама в злагоді з собою, всі щасливі!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: