Пам'ятаєте, як ми у дитинстві хотіли стати дорослими? Нам здавалося, що це так круто - робити що хочеш, бо ти - дорослий! Еге ж, тепер то ми розуміємо, що ні дитина, ні дорослий не можуть робити те, що їм заманеться: бо дитина "зв'язана" пильним батьківським оком, а дорослі - рамками обов'язків... І так часом огортає почуття смутку - чому я в дитинстві не насолоджувалась тим, що за мене все вирішували батьки, єдине, чого від мене вимагали - вчитися і бути Людиною. Проте, ми, тати і мами, не бачимо очевидного - дитини в собі. Навіщо нам її закопувати? Десь глибоко в душі ми досі бігаємо з улюбленою іграшкою в руках. То чому б не повернути собі того дару, який нам дарований небесами з народження: вміти радіти через дрібниці, бути щирими та відкритими?
Теги: психологія, стосунки, життя, поведінка, дорослі, діти
Цікаво також: