Синдром тривожної мами: чому шкодить не тільки вам, а й дитині

Adoption

Date: 10:00, 07.02.2022 | Категорія: Психологія [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

4884 Переглядів

Не турбуватися про дитину - це ненормально. Але якщо тривога постійна і часто необґрунтована, йдеться вже про патологію. І із цим треба щось робити. По-перше, щоб самій бути щасливою. А, по-друге, щоби не передати нервозність дитині. Як виникає синдром тривожної мами і що з цим робити?

2178_5.jpg (30.85 Kb)

Синдром тривожної мами – це обмеження у діях, пов'язані зі страхом за дитину. Але важливо розуміти, що виховання дитини пов'язане з новим досвідом і ставитися до нього як до чогось цікавого, хвилюючого – нормально. Однак якщо новий досвід супроводжується неприємними фізіологічними відчуттями (частішанням серцебиття, тяжкістю у ногах, прискореним диханням тощо), йдеться про патологічний стан - синдром тривожної мами.

У самому страху немає нічого поганого, поки він працює так, як задумано природою. Кожна наша емоція має свою роль. Тривога, страх мають захисну функцію, вони попереджають нас про небезпеку. Нормально їх відчувати і потім вжити якихось заходів, щоб захистити себе. Здоровий механізм – боятися висоти та відходити подалі від краю безодні. Але коли це перестає бути захистом, а стає чимось таким, що заважає, зупиняє, якщо це погіршує якість життя, не дає займатися справами – є привід звернутися до фахівця.

Але якщо тривога чи страхи стають нав'язливими, крутяться в голові безупинно, неможливо заснути, не можеш відпустити дитину від себе надовго – словом, коли вони заважають жити, це ненормально. Іноді це може говорити про депресію. Не можна «ховати» від себе свої тривоги та страхи. Коли ми вигадуємо для себе та своїх дітей інструкції на всі випадки життя, намагаємося все передбачити, ми якраз ховаємо свої справжні емоції у далеку скриньку. Продуктивніше з ними відкрито взаємодіяти. Говорити собі: так, це нормально відчувати занепокоєння за свою дитину. Так, часом я почуваюся безпорадною, але це також природно.

Корисно намалювати у вигляді кругової діаграми, що залежить від мене, а що не залежить. Потрібно зосередитись на тому, що ти можеш зробити. Я свою програму, свою зону відповідальності виконую, а решту як Бог дасть. Я просто пам'ятаю, що завжди є якась змінна ікс, яка від мене не залежить.

Якщо ви відчуваєте, що страх за дитину переходить у патологію та заважає жити і вам, і дитині, то треба йти до психолога і розбиратися з причиною такого страху, розбиратися саме із собою. Дуже часто в таких ситуаціях батьки починають водити до психолога дитину, тоді як треба починати з себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: