На жаль, під час конфлікту знайти переконливі аргументи та розумний вихід із ситуації набагато складніше, ніж просто накричати. А коли на роботі негаразди, то батьки зриваються на дітях: звільняються від негативних емоцій. І це входить до звички.
Наслідки для дитини
Крик батька не викликає поваги – лише переляк. Так батьки виграють битву, програючи війну, причому відразу за декількома напрямками: наслідки торкнуться формування дитячої особистості, позначаться на її здоров’ї, на розвитку стосунків батька та дитини.
Дитина сприймає все буквально: батько кричить, кривдить її – отже, не любить. Якщо не любить найдорожча людина — значить, інші люди теж можуть бути жорстокими і не заслуговують на довіру. Результат цілком передбачуваний: з’являються дратівливість, тривожність, плаксивість, фобії, шкідливі звички, складності взаємодії з іншими значущими дорослими та однолітками.
Напруга, що росте, викликає тривожне очікування нових криків, а такий стрес може спричинити дві стратегії поведінки:
- погана поведінка і порушення правил – дитина упирається, знаючи, що кричати на неї будуть у будь-якому випадку, а так вона хоча б це заслужить;
- бажання догодити – дитина постарається зробити все, що від неї чекають батьки, навіть ціною обману та лестощів.
У дітей, що наближаються до пубертатного віку, може з’явитися брехливість, агресивність, виникнути проблеми із законом та багато іншого.
У довгостроковій перспективі хронічний стрес може спровокувати психосоматичні захворювання.
Агресія як приклад
Сімейний мікроклімат залежить від способів комунікації. Вибудувати теплі довірчі стосунки з батьками, які підвищують голос, дитині складно — вона просто закриється емоційно.
Як результат — загальне погіршення стосунків, що особливо шкідливе для дошкільнят. Дорослі часто не усвідомлюють причин віддалення дитини і дратуються ще більше. Так виникає замкнене коло.
Відносини дитини із суспільством залежать від її стосунків у сім’ї.
Крик як сімейний стиль спілкування призводить до формування звички. Дитина переносить її у соціальне життя: у майбутньому вона кричатиме вже на своїх дітей.
Недовіра до навколишнього світу заважає радіти життю, вибудовувати довірчі стосунки з іншими людьми, дружити. Це призводить до складнощів у вибудовуванні романтичних та дружніх стосунків у дорослому віці.
Ще один наслідок – несамостійність та інфантильність. Дефіцит підтримки близьких людей спричиняє почуття недолюбленості. В цьому випадку складно сформувати відповідальність — дитина намагатиметься перекласти її на інших.
Комплекс жертви — один із найнеприємніших наслідків. Дитина відчуває себе непотрібною світові, стає уразливою, воліє страждати з найменшого приводу, вимагає активної уваги та жалості від тих, хто її оточує.
Як із цим впоратися?
Для того, щоб побудувати новий формат взаємовідносин, важливо зрозуміти причини виникнення криків. Насамперед така поведінка — це втрата контролю над собою та своїм емоційним станом. Негативні почуття прориваються на поверхню, а їх адресатом стає дитина – людина, яка ще занадто мала, щоб відбити атаку або запобігти таким спалахам.
Робота з власною поведінкою дуже важка та енергозатратна. Але є рекомендації, які допоможуть у боротьбі з криками:
- Усунення подразника. Якщо причиною криків та зривів є стреси та загальне роздратування, краще постаратися виключити «пускові механізми» гніву.
- Планування часу. Чіткий розпорядок дня допоможе уникнути поспіху і не дасть дратуватись із цього приводу.
- Візуалізація наслідків. Якщо ви відчуваєте, що ось-ось зірветесь, уявіть, яку шкоду завдаєте дитині: як вона лякається, плаче, заїкається. Така картина швидко протверезить і не дасть емоціям вирватися назовні.
- Медикаментозна підтримка. Якщо рівень дратівливості та тривожності зашкалює, зверніться до фахівця – він призначить заспокійливий засіб. Головне – не вдаватися до “допомоги” спиртних напоїв.
- Візуалізація “глядачів”. Уявіть, що ви перебуваєте в оточенні людей або до вас прийшли гості. Як тільки виникне бажання закричати, подумайте про те, що оточуючі почують вас.
- Вироблення умовного знаку. Домовитеся з дитиною про ключове слово або фразу, яку він скаже, як тільки відчує, що ви втрачаєте здатність володіти собою. Наприклад: «Я люблю тебе, не лайся». Це дозволить вчасно зупинитись.
- Озвучування почуттів. Не треба соромитися своїх негативних почуттів, говоріть відкрито: «Я дуже злий», «Я серджусь через твою поведінку». Подібні фрази конструктивніші, ніж крик.
Якщо жодні з перерахованих вище способів не допомагають стримувати агресію, краще звернутися до психотерапевта.
Якщо крик стримати не вдалося, важливо вибачитися: щирі вибачення не вдарять по батьківському авторитету, але згладять наслідки конфлікту, а також допоможуть побудувати відкриту комунікацію з дитиною.
Крик зовсім не свідчення того, що дитину не люблять. Багато ситуацій продиктовані здоровим глуздом і добрими намірами — просто необхідно замислюватися над тим, як ви проявляєте свою любов до дитини та батьківську турботу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: розвиток дітей
Цікаво також:
Новини по темі
Що робити татам у післяпологовий період?
Тато | 07:30, 10.11.2025
Що робити батькам з закоханим підлітком?
Сімейні справи | 06:30, 10.11.2025
Як налагодити стосунки дитини з вітчимом?
Дитина | 00:30, 10.11.2025
5 міфів про батьківство, які давно треба забути
Сімейні справи | 23:30, 09.11.2025
10 золотих правил хорошого тата
Тато | 06:30, 09.11.2025
7 ознак щасливої сім'ї
Сімейні справи | 00:50, 09.11.2025
Як говорити з сином про контрацепцію?
Сімейні справи | 21:30, 08.11.2025
