Якщо власна дитина дратує: Поради для втомлених батьків

Adoption

Date: 00:40, 02.12.2020 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

946 Переглядів

Ви не погані мама і тато, якщо вас дратує власна дитина, просто ви втомились від сірих буднів і постійної рутини!

9703_ya9d797.jpg (30.05 Kb)

Батькам важливо навчитися ставити кордони та «активно слухати» дитину. А як це зробити, якщо дрібниця доводить тебе до ручки та поважає тільки стусанів?

Якщо дитина не розуміє, значить, батьки погано пояснюють
Можна постійно хапати ремінь і вимагати послуху, крім страху і сліз, ви нічого не доб'єтеся. Зрозумійте, дитина хоче бути хорошою, просто не розуміє суті прохання, ви погано пояснюєте. Наприклад, я часто кричала на доньку за те, що вона довго збирається, затримуючи мене і вихователя. В якийсь момент я вирішила змінити тактику: «Якщо зберешся за 5 хвилин, по дорозі в садок ми встигнемо пограти в класики!» І не повірите, з якою швидкістю донька кинулася взувати сандалії. Далі я стала перетворювати в гру: «хто швидше почистить зуби», «хто акуратніше заправить постіль», «їжа космонавтів», «інспектор з конструктора» та інші хитрощі. Тепер наш настрій майже завжди на висоті.

Мама агресивна, коли втомилася або хворіє
Уявіть картину: з ранку потрібно встати раніше, всіх нагодувати та постаратися не спізнитися ні в садок, ні на роботу. Потім біганина по замовниках, сварки з виконавцями, так що навіть поїсти ніколи. Увечері мчиш в супермаркет, під пахвою папка з документами, в руках продуктові пакети. Думаєш про тривалий ремонт, а тут ще власна дитина вилазить тобі на шию, тому що «нудьгувала». Раніше я зривалася, вважаючи Полю шилом в одному місці. А потім зрозуміла: дитина ні при чому, просто я втомилася, голова болить і будівельники знову облажались. Не потрібно кричати, потрібно попросити пару хвилин тиші та пояснити дитині, що у вашому подразненні немає її провини, це «мама втомилася».

Роздратування потрібно направляти на винуватого
Буває ще так, що на роботі заведе начальство, ти приходиш додому і зриваєшся на дитину. Або чоловік підведе з важливим проханням. У цей момент з'являється Поліна і починає канючити у мене цукерки, а я за звичкою кричу: «не плутайся під ногами», «припини мене діставати», «геть у свою кімнату». Але зараз прийшло усвідомлення: подразнення краще виливати на того, хто став його причиною. Це буде хорошим приводом розібратися з обов'язками в сім'ї, поставити крапку в тривалому конфлікті з батьками й т. д. Дитина дійсно ні при чому.

Іноді ми злимося не на дітей, а на себе
У психології такий механізм роботи психіки називається «перенесенням», коли ми переносимо злість з самих себе на когось іншого. Раніше я не помічала, як це роблю, все відбувалося на автоматі: з чоловіком не клеїться, не влажу в улюблене плаття, розбила дорогий телефон — і тут мене смикає дитина, мовляв, можна на вулицю? Можете собі уявити, як їй діставалося. Потім я почала усвідомлювати, Поліна прийшла зі звичайним запитанням, але не вчасно. Щоб не переносити агресію на дитину, я стала її попереджати: «Зараз мама агресивна і це не через тебе, а з-за ситуації. Дай мені час відійти». До речі, дитина завжди поважає це прохання, граючи з іграшками тихіше мишки.

Ефект залишкових дитячих спогадів
Останнім відкриттям для мене стало те, що наші дитячі враження переносяться в доросле життя і впливають на сприйняття ситуації. Так, я ненавиділа виходити за покупками разом з донькою, вона завжди поводилася огидно, я зривалася, вона плакала. Спочатку я вважала це нормальним, думала, так відбувається у всіх. А потім виявилося, що ні. І я почала копати глибше: в чому причина мого невдоволення? З жахом я згадала, якими тортурами для мене самої в дитинстві були походи по магазинах. Мама постійно смикала мене: «не тряси ногою», «поводься пристойно», «вистачить мене ганьбити», «не ридай». Те ж відношення я перенесла на дочку, забувши свої власні відчуття. Цей спогад допоміг мені зрозуміти дитину, замість роздратування перейнятися до неї співчуттям...

джерело: https://ukr.media/

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: