Вони миротворці, медіатори, помічники. Коли мама тішиться високими оцінками – вони отримуватимуть високі оцінки.
Завдяки високому інтелекту такі вразливі діти вчаться легко і тому навчання не приносить їм особливої зацікавленості. Оцінки “відмінно” позбавлені для них персональної цінності: вони не ставили собі за високу мету ніби “навчитися ділити в стовпчик” чи “опанувати десяткові дроби”, це не їх виклик. Але похвала за старанність приємна і допомагає впоратися з внутрішнім сум’яттям за допомогою мами.
Мама задоволена? Значить, можна жити далі.
Так крок за кроком дівчатка стають залежними від зовнішніх оцінок.
Їм вартувало би знайти щось своє – те, що підтримає, захопить і дозволить пережити смак особистої перемоги, але так не є. Після школи за розкладом фортепіано, яке теж дуже радує батьків.
Потім, через двадцять лишніх років в кабінеті психотерапевта вони нарікатимуть на порожнечу і німоту глибоко усередині – я себе не чую, не розумію, що мене зігріває, я не відчуваю інтересу до життя.
А як може бути інакше, якщо ти чверть століття живеш чужими радощами?
“Тато закінчив школу з медаллю тому, що у нього унікальний склад розуму” – я пояснюю Наталочці. Якщо ти схоплюєш інформацію в п’ять разів швидше, ніж в середньому по лікарні, то медаль не буде зайвою в кишені. Якщо ні – не варто і намагатися. До п’ятнадцяти років добре було б мати свою систему цінностей, визначальну, куди інвестувати в першу чергу, а куди за залишковим принципом. Я сподіваюся, що скоро у моєї дочки знайдуться цікавіші плани, ніж відмінно з ОБЖ.
Природжена чуйність грає проти них. “Що за нісенітницею ти зараз займаєшся”? Все, ніяких пустощів, миттєва відмова від себе заради спокою у будинку. Хоча ця сама нісенітниця могла б підказати вектор розвитку власної душі, а не звички відчувати за інших. Пустощі – це те, що потім, через багато років, буде повернено собі як великий подарунок.
Просто лежати і мріяти. Танцювати. Битися. Вірити своєму тілу. Вірити у свою силу.
Дівчатка-відмінниці тут тягнуть максимум на трійку.
Отже, високі оцінки і грамоти, як такі для психічного здоров’я не небезпечні – особливо, зрідка і для хлопчиків. Але якщо вони стають способом комунікації зі світом унаслідок відсутності інших способів заявити про себе, і якщо вони шкодять по-справжньому творчому заняттю (а творче те, що допомагає адаптуватися у світі, а не створює видимість адаптації), тут батькам добре б включитися і допомогти своїм дивовижним дочкам заощадити на психотерапевтові.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: психологія, відмінниця, дівчинка, дочка, психологія відмінників
Цікаво також:
Новини по темі
Про дружбу батьків з дітьми: де межа?
Сімейні справи | 22:30, 22.01.2026
5 порад від психологів, як батькам краще зрозуміти дитину
Сімейні справи | 21:30, 22.01.2026
Як батькам не зіпсувати стосунки з дітьми-підлітками?
Сімейні справи | 23:30, 21.01.2026
Емоційне вигоряння у мами: чому ванна і кава з подругою не допоможуть?
Мама | 07:30, 21.01.2026
Панічні атаки у дітей: поради лікаря
Дитина | 07:30, 20.01.2026
Як батькам зрозуміти, що дитина почувається самотньою?
Психологія | 00:30, 20.01.2026
Чому діти не виявляють до вас поваги?
Дитина | 00:30, 19.01.2026