Наша героїня Ірина, руйнує стереотипи. Поки ми розмовляємо про безсонні ночі, щохвилинне прибирання та підлітковий вік, вона дошиває нову ляльку на замовлення.
Вона називає двадцять хвилин у душі — своїм єдиним прихистом у хаосі материнства.
Її будній день починається о 6:10 ранку. Далі — логістика: гігієна, сніданок, розвезення дітей у школу та дитсадок. Потім повернення додому, сніданок для наймолодшого члена сім'ї та побутові справи.
«Мій день — це постійний рух: прання, прибирання, готування їжі, прогулянка з малою навколо хати, обід, а далі — знову в дорогу, забирати старших зі школи та розвозити по гуртках, якщо є така потреба. Маємо з чоловіком залізне правило — коротка 10-хвилинна розмова зранку, щоб синхронізувати плани на день. О десятій вечора — відбій», — розповідає Ірина.
У ті дні, коли немає рутини, вона обирає дещо дивний спосіб відпочинку. Ірина вбачає гарне проведення вільного часу у рукоділлі. Це приносить не тільки задоволення, а й дохід, хоча і не постійний.
Найбільшим міфом вона вважає знецінення звичної праці жінки по дому. Фрази на кшталт «та що там робити — зварити кашку і посидіти в декреті» досі звучать часто.
«Коли ти стаєш мамою, ти просто любиш людину і хочеш продовження вашого кохання. Це нормально. Але реальність вимагає більшого: мимоволі ти стаєш педіатром, вчителем молодшої школи, таксистом, психологом, кухарем п'ятизіркового готелю та аніматором. Мама — це мільйон професій, поєднаних в одній особі, якщо це мама з віддачею. Я не була до цього готова, адже жодні стандартні тижневі курси для вагітних, де вчать лише пеленати, до такого життя не готують».
Найважчим етапом у материнстві героїня відзначає підлітковий вік. Попереду в родині чотири таких перехідних віків. Фізично ж найбільше виснажують хвороби дітей, коли рутина перетворюється на нічні чергування медсестри і постійну тривогу.
Багатодітна сім'я зараз — справжній фінансовий виклик. Кожна дитина хоче власний одяг, дотатньо кишенькових грошей та гуртки. Хоча держава пропонує певну допомогу, але щоб отримати її, потрібно пройти окремий квест.
«Пільги на навчання для багатодітних сімей існують, але вони не популяризуються масово. Наприклад, лише нещодавно я дізналася, що якщо дитина активна і добре складає іспити, можна вступити до УКУ (Українського католицького університету) й отримати знижку на навчання від 25% до 75%. Але про це ніде не говорять голосно, все доводиться шукати самотужки. Нам критично бракує єдиного сайту або проактивної соціальної служби, яка б зателефонувала і попередила: "Сьогодні є така можливість, є місця в таборі, чи безкоштовні майстер-класи"». — розповідає героїня.
Багатодітні мами часто стикаються із прихованим чи явним осудом оточення. Питання «Навіщо стільки дітей?» або «А коли жити для себе?» героїня чує неодноразово.
«Я відповідаю просто: для себе я прожила 25 років прекрасного, вільного життя — з дискотеками, друзями та подорожами. Тепер мені подобається жити для когось, для нової людини, яка виросте і продовжить цей світ. Щодо агресивного героїзму на кшталт "яжемать", який часто критикують у суспільстві (наприклад, у конфліктах у потягах чи автобусах) — це суто риса характеру, а не статус мами. Хтось проходить занадто важкий моральний і фізіологічний шлях до вагітності й вимагає надмірної уваги. Я ж легко виношувала і народжувала. Я спокійно можу поступитися місцем іншій мамі з малям, бо бачу, що їй зараз важче».
Ірина зізнається, що матері часто вигорають мовчки. Але її особистий секрет відновлення парадоксальний: «Я вигораю від дітей, і від них же заряджаюся. Вони мають мегапозитивну енергетику».
Побутує думка, що материнство забирає у жінки її привабливість. Проте героїня переконана: жіночність не зникає, вона просто трансформується та переходить в іншу якість. Зміни у зовнішності чи вазі — це не провина дітей, а лише питання особистої мотивації, обміну речовин та генетики.
«Зрештою, справжня жіночність мами з роками кодується для дітей у затишку та безпеці. Запах домашніх булочок, які вона встигла спекти попри мільйон справ, залишається в пам'яті на все життя як найтепліший якір безтурботного дитинства. Діти — це дарунок, і боятися їх не варто. Не ми виховуємо дітей, а вони виховують нас, щодня змушуючи ставати кращою версією себе», — підсумовує Ірина, відкладаючи вбік уже готову, пошиту власноруч ляльку.
Словік Соломія
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: мама
Цікаво також:
