Дитина

Малюк допоміг по дому, намалював гарний малюнок у садочку, зробив власними руками листівку на день народження бабусі, навчився говорити «дякую» та «будь ласка», поділився новими іграшками – все це, безсумнівно, варте вашої уваги.

Багато мам стурбовані тим, щоб їхня ніжність і любов зробила синів жіночними, не завадила дитині в самоідентифікації. Ось що пише про це відомий лікар-психіатр Росс Кемпбелл.

Як показують дослідження, кричати на дитину з виховною метою абсолютно неефективно.

Матері, які усвідомлювали, що татусі – такі ж повноцінні учасники процесу виховання і дитина повинна слухатись їх і любити не менше, ніж свою маму, як правило, не страждали від депресії та позначали свій рівень стресу, як мінімальний. А от ті жінки,

Серед більшості біологів поширена думка, що діти повинні набагато довше залишатися в утробі матері для їхнього розвитку. Однак, це лише їхня гіпотеза, природа «думає» інакше.

1. Дозволяйте одну насолоду на деньДайте дитині свободу дій: нехай вона сама вибере, коли (за сніданком, в обід чи на перекус) і що саме із солодкого їстиме. Звичайно, ваш контроль знадобиться, щоб не перейти межі розумного, наприклад, вибирати цілий

Багато батьків, самі того не усвідомлюючи, поступово руйнують самооцінку своїх дітей.

Дуже часто дорослим здається, що дитячі проблеми — це дрібниці, на які не варто звертати увагу.

Основу оптимізму складають зовсім не позитивні фрази, а те, як людина трактує причини того, що відбувається.

Ми живемо у світі, в якому небезпеки оточують нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми робимо все, щоб захистити наших дітей.

Дівчатка загалом більш чутливі до жорсткого стилю виховання, ніж хлопчики, причому їхня психіка особливо страждає у разі, якщо найсуворішою в сім'ї є ​​мама, а не батько. Такого висновку дійшла група міжнародних дослідників.

Батьки посідають у житті дитини основне місце. Хто, як не вони, має допомогти своїм дітям у подоланні сором'язливості?

Тиха і слухняна дитина не отримує від батьків достатньо уваги.

Ми добре знаємо, що броколі корисніше за цукерки, а нові кросівки потрібніші за ляльки. Ось і диктуємо дітям, явно чи приховано, що і як вони мають хотіти.

Чи знайомі вам такі ситуації: малюк був півдня або цілий день із бабусею (з нянею, в садочку), і тут приходьте ви - і дитину як підмінили: капризи, валяння на підлозі, істерики?

20% дітей старше двох років тією чи іншою мірою бувають розбірливими в їжі. Щось малюкові подобається, і це він їсть із задоволенням, а щось, навпаки, неможливо змусити з'їсти жодними вмовляннями.

Крик, по суті, – це вияв агресії. Коли агресія походить від найдорожчих та близьких людей, дитина дуже тяжко це переживає.

Насправді ніяк. Звичайно, можна і потрібно говорити про майбутнього малюка з майбутнім старшим братом чи сестрою у доброму ключі. Але ревнощі, практично на 100%, так чи інакше проявлятимуться. І це абсолютно нормально.

Нам, батькам, хочеться, щоб дитина була успішною, щоб вона перемагала у спортивних змаганнях, в олімпіадах, у творчих конкурсах. Тоді в нас ніби з'являється привід для гордості і наше батьківське марнославство приходить у стан кота, що об'ївся сметан

Поняття травма почало тлумачитися дуже розширювально, це неправильно. Невірно думати, що можна не дати дитині цукерку – і ось уже травма на все життя.

Мами дбають про дітей так само, як і про себе, а часом - і більше. Чому? Так розпорядилася природа. Взаємозв'язок мами та малюка унікальний.

Коли він запитує: «чому?», важливо завжди відповідати, а не відмахуватися. На даний момент ви є головним джерелом інформації для своєї дитини.

Не варто логічно переконувати дитину, говорячи їй, що нічого боятися. Малюк уже боїться і логіка батьків йому не допоможе. Краще сказати: "Я з тобою".