Вчені Університету Еморі в США вперше просканували мозок бабусь, коли ті переглядали фотографії своїх маленьких онуків, і отримали нейронний знімок особливого зв’язку між поколіннями.
"Що одразу впадає в око, так це активація областей мозку, пов’язаних з емоційною емпатією", – зазначає професор антропології і провідний автор дослідження Джеймс Ріллінг.
На його думку, це засвідчує, що бабусі орієнтовані на те, щоб відчувати те саме, що й їхні онуки, коли вони спілкуються. Якщо онук посміхається, бабусі відчувають радість дитини, якщо плаче – бабусі відчувають його біль і страждання.
Також дослідження показало, що, коли бабусі переглядають зображення своєї дорослої дитини, у них активізується зона мозку, пов’язана з когнітивною емпатією. Іншими словами, вони намагаються зрозуміти, що думають або відчувають їхні дорослі син чи дочка, але в цьому разі не так сильно проявляється емоційна складова, як щодо онуків.
"У маленьких дітей, ймовірно, розвинулися риси, що дають змогу керувати не тільки материнським мозком, а й почуттями. У дорослої дитини немає такого милого фактора, тому вона не може викликати таку емоційну реакцію", – говорить Ріллінг.
І додає, що ставився до цього дослідження дуже особистісно, тому що сам провів багато часу, спілкуючись з обома своїми бабусями, досі тепло згадуючи ці моменти.
На думку дослідників, вчені відносно рідко вивчають мозок літньої людини, якщо йдеться не про деменцію або інші особливості старіння.
"Ми визначаємо функції мозку бабусь, які можуть відігравати важливу роль у нашому соціальному житті та розвитку", – зазначає автор.
За його словами, це важливий аспект людського досвіду, який значною мірою залишався поза увагою нейробіології.
А тим часом у нейробіології з’являються докази існування глобальної системи батьківської турботи в мозку. І вчені захотіли подивитися, як бабусі можуть вписатися в цей зразок.
"Ми часто припускаємо, що батько – найважливіша людина, яка забезпечує догляд після матеря, але це не завжди так. У деяких випадках саме бабусі – головні помічники", – каже Ріллінг.
Наразі вже є дані про те, що залучення до виховання бабусі асоціюється з дітьми, які мають кращі результати за низкою показників, включно з академічними, соціальними, поведінковими, аж до показника фізичного здоров’я.
У рамках поточного дослідження 50 учасників заповнили анкети, надавши детальну інформацію, наприклад, скільки часу вони проводять зі своїми онуками, чим займаються разом і наскільки сильна їхня прихильність.
Вони також пройшли функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ), щоб виміряти функцію їхнього мозку під час перегляду фотографій онуків, невідомої дитини, батьків онука і невідомого дорослого.
Результати показали, що під час перегляду зображень своїх онуків більшість учасників проявляли більшу активність в областях мозку, пов’язаних з емоційним співчуттям, порівняно з тим, коли вони переглядали інші зображення.
Бабусі, у яких під час перегляду фотографій своїх онуків сильніше активувалися області, пов’язані з когнітивною емпатією, повідомили в анкеті, що вони хотіли б більшої участі в догляді за онуком.
Основна проблема, про яку говорили учасники, полягала в тому, щоб не втручатися, коли вони не погоджувалися з батьками з приводу того, як слід виховувати онуків і які цінності їм слід прищеплювати.
Також зазначалося, що статус бабусі не передбачає такого великого фінансового тиску і такої гострої нестачі часу, як при вихованні своїх дітей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: дитина, внуки, бабуся
Цікаво також:
