Як полегшити навчання дитини з дислексією

Дислексію почали розглядати як порушення, що потребує корекційних занять, лише у 2017 році, й Україна ще не має ґрунтовних досліджень та наукових обґрунтувань методик корекційної роботи з такими дітьми. Натомість дислексія вже активно діагностується, і зафіксованих випадків щорічно більшає.

Дислексія – це нейробіологічний розлад, який виникає внаслідок того, що мозок інакше обробляє інформацію. Часто дислексія спостерігається в кількох членів родини й передається в спадок від батьків дітям. Віра зазначає, що вже знайдені гени, які відповідають за цей розлад.

Це, фактично, означає, що ліків проти дислексії немає, і ця особливість супроводжуватиме людину все життя. Проте діти з дислексією переважно мають збережений інтелект, тобто можуть засвоювати програму й середньої освіти, і вищої. Хоча й потребують здебільшого інших підходів, тобто дітей із такими порушеннями відносять до учнів з ООП.

Є дві теорії виникнення дислексії. Перша говорить, що мозок людини з дислексією погано обробляє фонеми, тобто звуки, з яких складаються слова. І, відповідно, ці люди потім не можуть пов’язати звуки із символами, якими ті позначаються на письмі (буквами), якщо це алфавітна система. Унаслідок цього в них порушується й читання, і письмо.

Такі люди погано диференціюють букви під час читання, це називається розкодуванням. Коли ж потрібно писати, то пускається в дію зворотний процес закодовування фонем у графеми, натомість дислектики погано ідентифікують звуки, а тому не можуть грамотно їх відтворити на письмі. І це не про слух, слухові характеристики можуть бути в нормі – дислектики погано розрізняють саме звуки. Наприклад, вони не можуть сказати, який перший або останній звук у слові, що вийде, якщо їх переставити місцями тощо. Тобто вони не вміють маніпулювати звуками.

Друга теорія говорить, що в людей із дислексією є порушення зорового сприйняття. Знову ж таки, фізіологічно проблем із зором може й не бути. Очі – парний орган, і під час читання ми спрямовуємо їх в одну точку: на букву, склад, рядок. Дії обох очей у цей момент скоординовані. А от діти з дефіцитом зорового сприйняття можуть «бачити» начебто подвоєний або розпливчастий текст.

Ознаки дислексії можна помітити вже в перших класах школи. Як правило, саме в цей період дитина починає активно використовувати читання та письмо для навчання.

Якщо дитина до кінця 1 класу так і не опанувала читання або ледве-ледве читає, то це – серйозний сигнал. Діти, які мають труднощі зі звуковимовою – шепелявлять, не вимовляють окремі звуки, наприклад «р», – також у групі ризику щодо дислексії, зазначає педагогиня. Тобто ймовірність дуже висока, але не 100%.

Отже, учителю варто задуматися про серйозну розмову з батьками та рекомендувати їм звернутися до інклюзивно-ресурсного центру, якщо в 1 класі дитина:

- має труднощі із запам’ятовуванням букв;
- неуважна на уроках;
- перебуває в безперервному русі;
- має порушення вимови окремих букв;
- «губить» цифри або плутає літери.

Але тут криється і проблема – не всі батьки готові адекватно сприймати такі рекомендації вчителя.

Як працювати з дислектиком в межах шкільної програми
Діти з дислексією швидко втомлюються на уроках, їм складно витримати 45 хвилин, концентруючи увагу. Тому, впевнена Віра, важливо в роботі з такою дитиною дотримуватися рекомендацій спеціалістів ІРЦ (Інклюзивно-ресурсний центр) та ретельно складати індивідуальну програму розвитку (ІПР), навіть якщо йдеться про порушення, яке не потребує модифікації навчальної програми, а лише її адаптації.

В разі, коли дитина вважається нормотиповою, хоча насправді має ознаки дислексії, а в класі немає асистента педагога, вона буде швидко втрачати увагу, не зможе вчасно ставити уточнювальні запитання. Це може призвести до того, що нормою для неї стане мовчазливе висиджування годин за партою без будь-якої користі для навчання.

У результаті дислексія лишиться некоригованою, а дитина може набути синдрому навченої безпорадності (стан людини чи тварини, за якого вона не намагається покращити своє становище, хоч і має можливості), тобто повністю зневіритися у своїх силах.

Навіть коли в дитини є складнощі з читанням, це не означає, що вона не може опановувати шкільну програму так само як її однолітки. Ця дитина потребує допомоги дорослих – батьків, асистента вчителя, корекційних педагогів.

Дитина з дислексією потребує допомоги до закінчення перехідного періоду, тобто приблизно 14–15 років.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Справа не в неуважності: 4 ознаки того, що вашій дитині потрібен офтальмолог

Дитина | 00:30, 09.04.2026

Діти рідко скаржаться на поганий зір. Вони просто не знають, що можна бачити інакше. Для них розмитий світ — це норма. Тому відповідальність за здоров’я очей повністю лягає на плечі батьків.

Як говорити з донечкою про вагу: інструкція з дбайливого ставлення

Дитина | 19:30, 08.04.2026

Психологи стверджують: діти бачать своє тіло вашими очима. Якщо ви хочете вберегти дитину від розладів харчової поведінки (РХП) та комплексів, варто змінити фокус із «зовнішнього вигляду» на «здоров’я та функціональність».

Як обрати першу косметику для дівчинки?

Дитина | 08:30, 08.04.2026

Коли донечка починає цікавитися вашою косметичкою — це природний етап дорослішання. Це чудовий момент, щоб не просто купити «що-небудь дитяче», а навчити її правильно доглядати за собою.

Список фраз, як підтримати дитину, коли в неї «нічого не виходить»

Дитина | 07:30, 08.04.2026

Ось список фраз, які допоможуть дитині опанувати емоції та відчути, що ви на її боці, а не проти неї.

«Я не буду це робити!»: Що робити батькам, коли дитина саботує домашку?

Навчання | 06:30, 08.04.2026

Ситуація, коли вечір перетворюється на поле битви за зошити, знайома багатьом. Проте крики та погрози зазвичай лише посилюють опір. Ось покроковий план, як змінити ситуацію.

Як домовитися з дитиною про гаджети без сліз та скандалів?

Дитина | 01:20, 08.04.2026

Замість того, щоб просто забирати телефон, спробуйте стратегію «м’яких домовленостей». Це збереже ваші нерви та навчить дитину самоконтролю.

Смартфон у руках дитини: де проходить межа між розвагою та залежністю?

Дитина | 00:30, 08.04.2026

Сьогодні телефон для дитини — це і школа, і спілкування, і ігровий майданчик. Але як зрозуміти, що ігри перестали бути просто відпочинком і почали «забирати» дитину з реального життя? Ось головні маркери, на які варто звернути увагу.