Психологи: що робити коли дитина каже, що бачить привидів?

Adoption

Date: 14:00, 17.01.2022 | Категорія: Дитина [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

2998 Переглядів

Діти вміють лякати своїх батьків гірше за фільми жахів. Ситуація посилюється, коли батьки вірять у все паранормальне, а дитина в кращих традиціях жанру починає малювати всяких монстрів і відчуженим голосом розповідати про привидів, які розгулюють по дому або «ось зараз стоять за спиною».

8513_77c92a2ad78d1fba21434e8474f3db.jpg (41.64 Kb)

8513_77c92a2ad78d1fba21434e8474f3db.jpg (41.64 Kb)

Стоп! Час нагадати собі, що в будинку є дорослі, і це ви. Психологи та експерти дають поради, що робити.

Майже у кожного знайдеться пара історій про надприродне, які сталися з ними. Це можуть бути історії про те, як родич відвідував дитину в ніч своєї смерті, звичайні розповіді про уявних друзів дітей, або навіть багаторічне сусідство в одному будинку з кимось невидимим. Діти іноді показують кудись у порожнечу та кажуть, що там ось зараз хтось стоїть чи літає.

Батькам починає здаватися, що діти кажуть правду, і ніби знаходять тому докази — ось примара розбила вазу, а у знайомих теж таке було, а ось домовик начебто сховався після того, як провели обряд, і так далі.

Що кажуть психологи?

Професор психології Техаського університету Жаклін Вуллі довгий час вивчала те, як діти розрізняють реальність та вигадку. «Багато хто повідомляє, що їхні діти бачать примар», — визнає Вуллі. Однак зазвичай у таких історіях багато логічних нестиковок.

Для нашого розуму природно встановлювати зв'язки між різними подіями, незалежно від того, чи є насправді взаємозв'язок між ними чи ні. Мозок приділяє увагу тим фактам, які ніби підкріплюють нашу теорію, і ігнорує свідчення, що суперечать, які в неї не вписуються», — заявила професор.

І це стосується не лише дітей, а й батьків.

Вуллі навела в приклад одну з таких «паранормальних історій»: дитина розповідала про неприємну уявну подружку на ім'я Сьюзі — так звали першу дружину його батька. Швидше за все, дитина вже чула це ім'я та розповіді про цю жінку, навіть якщо батькам здається, що це не так.

Психолог із Даремського університету Чарльз Ферніхоу багато часу присвятив вивченню феномену галюцинацій. "Загальновідомо, що від третини до двох третин дітей заводять уявних друзів", - сказав експерт.

Ще нещодавно вважалося, що це провісник психічного захворювання, але тепер фахівці ставляться до цього явища як частини дитячого розвитку.

Тепер дорослі приходять до мене і висловлюють занепокоєння, якщо у їхньої дитини немає уявного друга.

Раніше психологи, серед яких був Жан Піаже, припускали, що діти віком до 12 років не здатні розрізнити межу між реальністю та вигадкою. Сучасні експерти, як Жаклін Вуллі, упевнені, що діти повною мірою усвідомлюють, що реально, а що ні, навіть якщо не можуть пояснити, у чому різниця. Ферніхоу вважає, що істина десь посередині: «Я вважаю, що діти час від часу змішують уяву і реальність, щоб отримати досвід, подібний до галюцинацій».

Крім того, діти часто можуть відчувати гіпнагогічні і гіпнопомпічні галюцинації при переході від неспання до сну і навпаки.

Іноді мами і тата самі сприяють буйній уяві дітей, питаючи: «Це була примара?» Стурбовані батьки починають цікавитись деталями, а діти із задоволенням продовжують фантазувати.

Що робити?

Насамперед, заспокойтеся. Можливо, вашою першою реакцією буде страх, паніка чи бажання посміхнутися. Занепокоєння може бути викликане не лише тим, що ви вірите у примар, але й тим, що ваша дитина взагалі бачить щось неіснуюче.

Іноді здається, що якщо посміятися з розповіді про примару, то дитина зрозуміє, що це нереально, і все пройде. Насправді дитина може подумати, що вам не варто довіряти все, що відбувається у її житті.

Згадайте, як ви реагували на інформацію про примари у присутності дітей раніше, радить психолог Наталі Френк. Якщо ви хвилювалися, турбувалися або показували іншу яскраву емоцію, то дитина, можливо, намагається привернути вашу увагу. При цьому вона не маніпулює вами, а робить це неусвідомлено.

Такі моменти — не найкращий час для повчань про те, що реально, а що ні, вважає Жаклін Вуллі. "Бо якщо дитина налякана, то не має значення, реально це чи не реально", - підкреслила психолог.

Потрібно працювати з емоціями, а не примарою. Запитайте у дитини, як виглядає ця істота, що вона робить, боїться вона її або істота навіть викликає симпатію. Уточніть, чи бачила дитина його раніше, і коли. Тільки пам'ятайте, що малюк може вигадувати на ходу.

Вуллі стверджує, що ви як батько чи мати повинні вирішити, заохочуватимете цю фантазію чи ні. Чи готові ви обзавестися «дружніми привидами» в будинку або будете позбуватися уявного дружка, особливо якщо характер у нього не цукор.

Дитячий психолог Джим Такер із Віргінського унівуерситету вивчає феномен дітей, які розповідають про минулі життя, та дітей, які нібито бачать покійних родичів. Такер розповів, що вони з колегами не обирають позицію «вірити чи ні», а просто вивчають явище.

«Я не знаю, чи варто взагалі щось робити, крім того, щоб слухати дитину. Діти ростуть, виростають вони і з цього», - сказав Такер.

Якщо справа, на вашу думку, прийняла серйозний оборот, то буде потрібна допомога психологів або поліцейських, як знати. Але якщо до справжніх неприємностей не дійшло, то не варто турбуватися, зазначила Вуллі. Не ігноруйте дитину, прислухайтеся до неї та проявляйте більше турботи та уваги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: