Чому японські діти ніколи не пла­чуть?

У японсь­ких містах ма­ми з ма­лень­ки­ми дітьми зустрічаються на ву­ли­цях і в гро­мадсь­ких місцях на­ба­га­то частіше, ніж у нас. Їх мож­на по­ба­чи­ти у будь-яко­му магазині, у ка­фе, в пе­ру­кар­нях. А ма­ми з дітьми в рюкзачках на спині чи на грудях, які роз’їжджають на ве­ло­си­пе­дах і на ма­лень­ких мо­то­ро­ле­рах, – при­род­на скла­до­ва міського пей­за­жу.

Створюється вра­жен­ня, що японські ма­ми зі своїми ма­ля­та­ми прос­то не роз­лу­ча­ють­ся і всі свої про­бле­ми вирішують в їх присутності. Але це аж ніяк не новомодні тенденції у вихованні дітей, а про­яв однієї з давніх і гли­бо­ких куль­тур­них традицій Країни Східного Сон­ця.

Тісне спілкування
Японські маленькі діти зав­ж­ди бу­ли ра­зом з матір’ю. У колишні ча­си матусі прос­то прив’язу­ва­ли не­мов­лят по­лот­ном тка­ни­ни до се­бе на спи­ну або на гру­ди, як зручніше, у залежності від то­го, чим їм до­во­ди­ло­ся зай­ма­ти­ся: ро­бо­тою на ри­со­во­му полі, при­го­ту­ван­ням їжі, до­гля­дом за дітьми стар­шо­го віку.

Дітей в сім’ях бу­ло ба­га­то, і, ко­ли з’являвся на світ ще одна, ма­ти пе­ре­сад­жу­ва­ла по­пе­ред­ню ди­ти­ну (як пра­ви­ло, річну) на спи­ну най­стар­шій, і ма­люк та­ким чи­ном ста­вав мимовільним учас­ни­ком роз­ваг і на­вчаль­них за­нять своєї сест­ри або бра­ти­ка. Во­ни так і в шко­лу хо­ди­ли, з не­мов­ля­та­ми за спи­ною. Че­рез рік інший ма­люк по­чи­нав бігати сам, а стар­шим довіряли на­ступ­но­го на­щад­ка.

У су­час­них японсь­ких сім’ях всьо­го од­на-дві ди­ти­ни. І тим не менш ба­га­то жінок, ви­хо­дя­чи заміж, за­ли­ша­ють ро­бо­ту і зай­ма­ють­ся сім’єю і до­мом.

У міру то­го, як діти підростають, жінка мо­же зно­ву вий­ти на ро­бо­ту, але це бу­де скоріше дру­го­ряд­ною спра­вою, що допускає не­пов­ну зайнятість. З дітьми шкільного віку у матерів теж ба­га­то тур­бот, які не прий­ня­то ко­мусь пе­ре­да­ва­ти.

А ввечері неодмінно потрібно зустрічати з ро­бо­ти бать­ка з го­то­вою ве­че­рею. Зви­чай­но, як­що сім’я має свій ма­лень­кий бізнес, на­прик­лад крам­нич­ку чи ка­фе, то там ма­ти працює, як зав­ж­ди, «з не­мов­лям на ру­ках».

Ба­гать­ох іноземців дивує і той факт, що японські діти спо­чат­ку по­чи­на­ють го­во­ри­ти, а вже потім хо­ди­ти. Але для японців це аб­со­лют­но при­род­но. Ма­ма весь час розмовляє з ди­ти­ною, пояснює їй, що во­на ро­бить, жартує з нею, наспівує пісеньки, ба­га­то­ра­зо­во повторює сло­ва, які малюкові потрібно за­пам’ята­ти в пер­шу чер­гу, і ра­но чи пізно він починає їх пов­то­рю­ва­ти.

Не мо­жеш пра­цю­ва­ти, як усі, – не пра­цюй
Та­ке яви­ще, як «працююча жінка з ди­ти­ною», важ­ко вкладається у свідомість і світосприйняття японців. Віддавати ко­мусь чи ку­дись свою ди­ти­ну, щоб піти на ро­бо­ту, зна­чить, пе­ре­кла­да­ти на чужі плечі свої обов’яз­ки. Гро­мадсь­ка дум­ка це не схвалює.

Навіть як­що «жінка з ди­ти­ною» десь працює, во­на не мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти на по­блаж­ли­ве став­лен­ня на­чальст­ва і співробітників. На­прик­лад, у ве­ли­ких фірмах та корпораціях є традиція за­три­му­ва­ти­ся на роботі по­над­нор­мо­во. І ча­сом тільки для то­го, щоб усім ко­лек­ти­вом по­пи­ти пив­ка або по­ди­ви­ти­ся спор­тив­ну пе­ре­да­чу. Але неодмінно «всім ко­лек­ти­вом», ніхто не мо­же йти, по­ки не піде до­до­му на­чаль­ник.

І як­що ма­ма поспішає до ди­ти­ни, во­на ніби протиставляє се­бе всім. Японці та япон­ки не до­пус­ка­ють такої можливості. Не мо­жеш пра­цю­ва­ти, як усі, – не пра­цюй. Психологічно ком­форт­но «жінка з ди­ти­ною» мо­же відчувати се­бе са­ме вдо­ма – во­на виконує свої обов’яз­ки, нікого не об­тя­жу­ю­чи. А доходів чоловіка цілком вистачає на нор­маль­не жит­тя.

Існують у Японії дитячі са­дки – «ЕТІЕН», які прий­ма­ють дітей, як пра­ви­ло, на кілька го­дин на день. Там організують за­нят­тя з їх роз­вит­ку та ес­те­тич­ного ви­хо­ван­ня, вчать «дру­жи­ти», бу­ти ввічливими. Ма­ми час­то присутні на за­нят­тях, за­пам’ято­ву­ють прий­о­ми на­вчан­ня і потім пов­то­рю­ють їх з дітьми вдо­ма. Мами ра­зом з дітьми бе­руть участь в іграх і про­гу­лян­ках. Хо­ча це, зви­чай­но, не обов’яз­ко­во: мож­на схо­ди­ти в ма­га­зин, щось зро­би­ти по до­му. У Міністерстві соціального роз­вит­ку та охо­ро­ни здо­ров’я є спеціальні дитячі дошкільні уста­но­ви – «ХОІКУСЕ», які бе­руть дітей на весь ро­бо­чий день. Але їх ду­же ма­ло.

Традиція на традиції
Маленькі діти у Японії і вночі про­дов­жу­ють за­ли­ша­ти­ся з бать­ка­ми. Японці сплять на татамі – очеретяній плетінці, з якої влаштована підлога в бу­дин­ку. У спе­кот­но­му субтропічному кліматі Японії так спа­ти прохолодніше, крізь плетінку над­хо­дить повітря. У су­час­но­му бу­дин­ку татамі так са­мо ко­рис­ту­ють­ся по­ва­гою, і, хо­ча во­ни за­раз до­рож­чі де­рев’яно­го або будь-яко­го іншого ліжка, як мінімум, од­на кімната оформляється у традиційному японсь­ко­му стилі. По­верх татамі японці роз­с­те­ля­ють фу­то­ни – до­сить широкі мат­ра­ци. Спа­ти прос­то­ро і, як ка­жуть, ду­же ко­рис­но для хреб­та.

Мо­лод­ша ди­ти­на зав­ж­ди спить під однією ков­д­рою з матір’ю, як­що вона хо­че їсти вночі – ма­ти од­ра­зу ж дає їй гру­ди, як­що їй хо­лод­но – зігріває своїм тілом. Але як­що в колишні ча­си дитині все ж та­ки за­гро­жу­ва­ло пе­ре­се­лен­ня під окре­му ков­д­ру з на­род­жен­ням на­ступ­но­го не­мов­ля­ти, то за­раз, ко­ли се­реднь­о­ста­тис­тич­на японсь­ка сім’я має не більше од­но­го-двох дітей, ча­до продовжує спа­ти під ма­ми­ною ков­д­рою років до вось­ми, а то й дов­ше.

– А як же ви сек­сом займаєтеся? – не втри­мав­шись, за­пи­та­ла сво­го знай­о­мо­го Ку­са­ка-Сен­сея.
– Так, незруч­но, – зізнався він, – весь час до­во­дить­ся ди­ви­ти­ся – чи не про­ки­нулася ди­ти­на. Есіе-тян, доньці па­на Ку­са­ка, на той час ви­пов­ни­ло­ся вже 10 років.

За­хис­на аура
Ди­ти­на продовжує «їздити» у батьків на ру­ках або вер­хи на спині стільки, скільки хо­че. Бать­ки зав­ж­ди готові на­да­ти маляті своє амає (від яп. Амаєру – «ото­чу­ва­ти тур­бо­тою, лю­би­ти»). У су­час­но­му японсь­ко­му суспільстві ди­ти­ною займається не тільки ма­ти. У вихідні дні у пар­ках атракціонів, в місцях відпочинку вид­но ба­га­то сімейних пар, де діти си­дять на ру­ках у бать­ка.

З бо­ку здається, що дітей не карають взагалі. Особливість японської мовної куль­ту­ри – не ви­с­лов­лю­ва­ти все сло­ва­ми. То­му японці ду­же сприйнятливі до на­строю і відчувають істинну дум­ку співрозмовника як би інтуїтивно. Ви­хо­ву­ють на­сам­пе­ред осо­бис­тим при­кла­дом. Не­вдо­во­лен­ня батьків діти прос­то відчувають. Ка­ра­ють ко­си­ми по­гля­да­ми, не­схваль­ним мов­чан­ням.

У японців ще один прий­ом ви­хо­ван­ня – «ди­ти­на втра­че­на», по-японсь­ки май­га. Ко­ли дитині все ж та­ки набридає сидіти весь час прив’яза­ною до матері і вона починає про­яв­ля­ти цікавість і самостійність, її не зу­пи­ня­ють, а … да­ють можливість «за­гу­би­ти­ся». На щас­тя, в Японії ніхто не кра­де дітей, на­ба­га­то більш без­печ­но організований транс­порт, лю­ди на вулиці ве­дуть се­бе стри­ма­но, а та­кож, що ду­же важ­ли­во, суспільство ідентичне, мо­но­куль­тур­не.

Усі навколишні добре зна­ють цей трюк, і май­гам до­по­ма­га­ють знай­ти­ся. До­по­ма­га­ють спокійно, без поліції та нер­во­во­го над­ри­ву, ма­ти при цьо­му десь неподалік, і оточуючі її ба­чать. Во­ни до­по­ма­га­ють дитині зорієнтуватися, але при цьо­му да­ють їй відчути, як це по­га­но – стати май­га, втра­ти­ти своє амає і яке щас­тя потім все ж та­ки «знай­ти­ся». І пов­тор­них спроб піти від ма­ми ди­ти­на, як пра­ви­ло, не ро­бить.

Дітей вчать до­три­му­ва­ти­ся суспільних норм поведінки – ввічливості, повазі до стар­ших, вес­ти се­бе як усі. Бу­ти не як усі, при­вер­та­ти до се­бе ува­гу – не­при­стой­но. На­пев­но, то­му діти со­ром­лять­ся пла­ка­ти при сторонніх. У та­ких ви­пад­ках, зви­чай­но ж, став­лять у при­клад інших: «Ад­же ніхто не пла­че. Як же ти мо­жеш пла­ка­ти?»

Але ви­ко­рис­то­ву­ють рад­ше са­ме позитивні при­кла­ди, а не негативні. В якості не­га­тив­них прикладів мо­жуть при­вес­ти нас з ва­ми, європейців, ска­за­ти дитині: «Ти що, іноземець? Чо­му ти так се­бе ве­деш?»

Так ось і рос­туть маленькі японці, пе­ре­бу­ва­ю­чи у постійному емоційному і фізичному контакті зі своїми бать­ка­ми. Міцні батьківські обійми, що на­да­ють­ся дитині на пер­шу її ви­мо­гу, ство­рю­ють за­хис­ну ауру на­вко­ло ма­лю­ка, і це відчуття надає йо­му спокій і впевненість у собі. Тож для чого пла­ка­ти?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Що відрізняє розумних дітей від інших: ви здивуєтеся
  
• Не зеленкою: Чим потрібно обробляти дитячі рани?
  
• Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
  
• В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
  

Цікаво також:

Новини по темі

Як збільшити словниковий запас дитини?

Розвиток дитини | 10:30, 20.02.2025

Багатий словниковий запас необхідний для загального розвитку дитини, покращення її навичок спілкування, читання та письма. З дітьми варто більше розмовляти на різні теми, читати з ними книги та пояснювати незрозумілу для них лексику.

Як навчити дитину економити гроші?

Дитина | 08:30, 20.02.2025

З дітьми варто говорити про гроші і на своєму прикладі показувати, як правильно накопичувати, на що витрачати та як заробляти. Експерти видання Times of India надали батькам перелік ефективних та простих способів допомогти дітям навчитися економити г

5 фраз батьків, через які підлітки не вірять у себе

Школярі | 07:40, 20.02.2025

Гештальт-терапевтка мам та підлітків Любов Рудницька в Instagram розповіла, які топ фраз від батьків можуть зробити підлітка невпевненим у собі.

Чому школярі не люблять математику?

Школярі | 06:20, 20.02.2025

Нелюбов до математики, як виявилося, може передатися дітям від батьків. А нерозуміння цієї дисципліни в дитинстві – вплинути на доросле життя.

Повертається грошова компенсація за «пакунок малюка»

Післяпологовий період | 01:20, 20.02.2025

До вересня 2025 року мають створити спеціальну систему, яка полегшить облік виплат і допомоги.

Як хронічний стрес батьків впливає на емоційний стан дитини?

Сімейні справи | 00:30, 20.02.2025

Хронічний стрес став частиною життя багатьох українських родин. Війна його провокує чи посилює. Якщо хронічний стрес має хтось із батьків, це впливає на дітей, навіть на їхній розвиток. Чим менша дитина, тим вона більше залежить від атмосфери в сім'ї

Часте проведення часу перед екраном уповільнює розвиток мовлення у дітей

Розвиток дитини | 14:50, 19.02.2025

Міжнародна група дослідників із 20 країн провела масштабне дослідження, присвячене впливу екранного часу на розвиток дітей молодшого віку. Результати дослідження, опубліковані в журналі PLOS ONE, виявили тривожну тенденцію: малюки значно перевищують

Коментарі до новини

Додати коментар до публікації

Ваше Ім'я:    Ваш E-Mail:  

Код:


Введіть код: