Спершу ми "стараємося" демонструвати найкращі якості, грати роль "ідеальної коханки і друга" або "крутого мачо" тощо, водночас усіляко ідеалізуючи партнера.
Власне, він чи вона як такі нас взагалі на тому етапі мало цікавлять, ми їх переважно собі намріюємо.
Потім накопичується роздратування, утома від лицедійства і лицемірства, зачарування поступається місцем розчаруванню.
Далі ж або відбувається криза і одужання, тобто сприйняття одне одного такими, якими ми є, або ж розрив і розуміння, що до нашого берега знову припливло "типове не те".
Тобто одночасно із початком стосунків начебто запускається механізм їхньої ліквідації. Перебіг його приблизно однаковий, от тільки способи знищення стосунків у кожного свої. І відбувається ця халепа тому, що люди так влаштовані, що їм здебільшого краще бути нещасними, ніж неправими.
Ті, хто вже потрапив до цього зачарованого кола, звикають до сценарію із поганим кінцем, і свідомо чи ні "підлаштовують" ситуацію під нього.
Бо коли трапиться щасливе кохання, їхній уже заточеній на невдачу Я-концепції доведеться терміново перебудовуватися під інші умови. Тобто змінювати цілу картину світу, що, може, хай навіть із кращих поривань, загрожує тектонічним зсувом підвалин особистості.
Є ж у світі випадки, коли від щастя вмирали, тому невротик так пильно боронить свої неврози. Декому краще вкотре пережити біль від наступання на звичні граблі, ніж вийти із зони комфорту шкодування себе і картання інших.
Але ж ми хочемо бути щасливими, тому знати ворогів в обличчя просто необхідно.
Головний убивця стосунків - надто старанне грання ролі людини, "найкращої під кожним оглядом". Бо, по-перше, вживаючись у роль, ми забуваємо про свої справжні бажання і потреби, і підсвідомість обов'язкого нагадає про них потужним вибухом у найнеочікуваніший момент.
По-друге, таке тривале лицедійство виснажує, ми починаємо дратуватися партнером, через якого, як нам здається, мусимо терпіти такі знущання. Як казала одна пані, "який він нестерпний, швидше б уже заміж". Комфортні для нас стосунки тривають доти, доки ми почуваємося "прикритими" роллю. Та прихована небезпека такої комфортності в тому, що стосунки не є глибокими.
Насправді ж оте наше постійне перебування "в образі" приховує від партнера нас справжніх, він постійно відчуває нещирість, як у відомій пісні "Чом у душу не пускаєш? Занадто високо літаєш". Отже, так і не "достукавшись" до нас, партнер відчуває власну зайвість і часто вирішує облишити домагання. Отже, ми знову одержали гірке підтвердження, що нас, мовляв, "не оцінили". Може вже досить крутитися у тому "колесі сансари", перекладаючи на інших власні комплекси про те, що начебто таких нас, якими ми є, немає за що любити?
Відкрию "страшну" таємницю: кохати бездоганного набагато складніше - це як намагатися вхопити гладенький м'яч. Потрібно трохи неправильності, порожнечі, щоб іншій людині було що собою заповнити. Це, до речі, головна причина того парадоксу, що цікавих особистостей часто супроводжують відверті пустушки - порожнеча притягує. Отже, не намагайтеся аж так уже демонструвати власну самодостатність, тим більше, якщо вам справді не досить лише власного товариства.
Інший не менш ефективний спосіб звести нанівець стосунки - оцінювання заздалегідь. Одна знайома стверджувала, що за три побачення може "вивести на чисту воду" будь-кого: визначити, хто альфонс, бабій, мамій, відверта сволота.
Цікаво, що їй не спадало на думку, що серед чоловіків бувають порядні люди. Принаймні, їй такі не траплялися. Принцип тут простий - після навішування ярлика ми вже не намагаємося пізнати конкретну людину, а лише шукаємо (і, звісно, знаходимо) нові й нові докази своєї "правоти" , часто, до речі, проектуючи на сторонніх власні негативні очікування чи якості.
Протиотрута - припинити оцінювати, натомість - навчитися сприймати.
У парі з другим кіллером стосунків зазвичай "працює" третій - "залежне тестування" партнера. Щойно познайомившись, ми вже знаємо, як людина повинна поводитися в тій чи іншій ситуації, які мати принципи, манери, що вона "мастрід" і "мастхев". Тобто ми вважаємо себе таким-собі ходячим зведенням норм і правил.
Такі стосунки нагадують гуляння замінованим полем. І їхній розвиток неважко спрогнозувати. Антидот тут схожий із попереднім - не оцінювати і порівнювати, бо це зачіпає самоповагу партнера, з'являється бажання робити "назло", а з повагою прийняти його несхожість на нас.
Наостанок - про найпідступнішого вбивцю-хамелеона. Ми намагаємося догодити коханому (коханій),"вгадуючи" і здійснюючи їхні бажання. Але, по-перше, ризикуємо викликати в них таким чином роздратування через почуття обтяжливої вдячності за такі наші старання, по-друге ж, не завжди бажання іншого збігаються з нашими. Поступово накопичуючи мовчки роздратування, одного дня ми вирішуємо, що далі так тривати не може, і влаштовуємо грандіозний скандал.
Звісно, важко порадити щось "на щодень". Та є чарівна універсальна порада: бути щирими, насамперед, із собою, спонтанними, поважати власні почуття і почуття інших, більше довіряти відчуттям, а не так званому здоровому глузду, і тоді вам не знадобляться жодні інтриги чи спеціальні прийоми, які насправді забирають багато енергії і заважають насолоджуватися життям.
джерело: bbc.com/ukrainian/
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: стосунки, відносини, психологія, розлучення
Цікаво також:
Новини по темі
Які батьківські дії шкодять дитині?
Сімейні справи | 19:30, 13.03.2026
Чому коти розминають господарів лапками?
Сімейні справи | 01:20, 13.03.2026
Як впливає розлучення батьків на психологію дітей?
Сімейні справи | 19:30, 11.03.2026
7 типів обіймів і що вони означають?
Психологія | 07:30, 10.03.2026
Як відновити стосунки після сварки?
Сімейні справи | 19:30, 09.03.2026
Головне покликання жінки в житті — це народити дітей — соцопитування
Сімейні справи | 06:30, 08.03.2026
Як зробити розрив шлюбу менш болісним для дитини?
Дитина | 06:30, 07.03.2026
