Я давно хотіла написати цю статтю, але весь час відкладала, бо мені здавалося, що це довго, нудно, а часу все немає і немає… Загалом, минуло багато місяців, ідея ця мене все не покидає, а в добі ті самі 24 години.
Тому, відкинувши перфекціонізм, пишу так, як напишеться за той час, що у мене є в запасі (і вибачте мені, будь ласка, друкарські помилки, якщо такі знайдуться).
1. Я зрозуміла, що всі діти різні
Навіть, якщо це діти, народжені від тих самих батьків і які виховуються у межах однієї й тієї ж сім’ї, однаково всі ці діти будуть різні. Виховання, звісно, має значення, та його вплив сильно перебільшений. У кожної дитини свій вроджений темперамент, свої схильності, свої особливості розвитку, свої нюанси. І це чудово! Кожна дитина приходить у наше життя, аби чогось навчити нас. Однакові діти – це щось з області фантастики.
2. Я стала значно терпимішою та спокійнішою
Так, іноді я кричу. Але в цілому, я перестала так сильно турбуватися з різних приводів, як це було раніше. Тепер мене зовсім не хвилює те, що дитина знайшла у себе пісюн і щосили тягне його вже другий тиждень поспіль, що малий любить бігати голяка або вбиратися в сукні, що він смокче соску або все ще в памперсах, що він не їсть або їсть більше за мене. Я не переживаю через ГРВІ, соплі та температури (так-так, всі діти хворіють і це пройде). Вікові кризи не засмучують, а швидше, забавляють мене. Я відчуваю, де можна дати дитині свободу, а де варто до останнього стояти на своєму та утримувати межі дозволеного.
3. До речі, про межі
Рамки дозволеного обов’язково мають бути. Раніше мені здавалося, що це неправильно, треба дати дитині свободу і просто спрямовувати її, пояснюючи. На жаль, це не працює. Потрібні чіткі межі того, що дитині можна, а чого дитині не можна. Самі діти дуже люблять правила. Наприклад “ми їмо десерти тільки після їжі”, “спочатку уроки – потім мультики”, “хто не помив руки перед їжею, той залишиться голодним”, “рівно о 20-00 ми йдемо чистити зуби” і т.д. І якщо є ці межі та чіткі правила, то не доводиться пояснювати, чому зараз не можна морозиво чи шоколадку (навіть шматочок!), для чого потрібно мити руки, якщо вони й так чисті та чому мама не дозволяє подивитися ще одну серію «Лунтика». Правила – є правила (суворий закон, але закон).
4. Я не морочусь на тему раннього розвитку дитини
У багатодітній сім’ї утримати дитину від цього розвитку неможливо. Молодші тягнуться за старшими, які здаються їм справжніми напівбогами, які знають все і вміють всяке. Найважливіше тут, на мій погляд, правильно виростити найстаршу дитину, вкласти в неї максимум, тому що саме вона буде тим самим ідеалом, до якого прагнутимуть молодші. АЛЕ! Щоб правильно виростити першу дитину, немає потреби з року водити її на заняття, що розвивають. Просто не садіть її в манеж, а дозволяйте бути поруч із вами та пізнавати світ під вашим чуйним наглядом. Решта – справа техніки.
5. Я стала цінувати, зміцнювати та підтримувати сімейну ієрархію
Свобода та рівність? Ні, це не про нас. З народженням третьої дитини ми з чоловіком дійшли висновку, що ієрархія в сім’ї необхідна, а її відсутність згубна. Мама та тато — головні, діти — народ. Тато — найголовніший, його навіть слухається мама. Старша сестра – головна серед усіх дітей. Старший брат головніший за молодшого, але це не тільки дає права, а й накладає обов’язки. Проблема поки що тут лише одна: той, хто не вписався у рамки сімейної ієрархії, не має жодного авторитету. Льова, наприклад, відмовляється слухатися бабусю і дідуся, бо «вони не з нами живуть» і «тато- найголовніший, а вони не головні». Але ми з цим працюємо)))
6. Я зрозуміла, що я – основа і якщо погано мені, то погано всім
І я почала вчитися дбати про себе. Раніше я жила за принципом «все найкраще – дітям», зараз принцип вивернувся навиворіт. Насамперед я намагаюся дати собі, а вже потім дітям. Щаслива мама, що відпочила, — запорука спокійної і радісної атмосфери в сім’ї, бо замотана, вичавлена насухо мати не зробить щасливими своїх дітей. Вони завжди дивляться на її обличчя і ловлять її погляд, намагаючись прочитати в ньому те, що таїться у мами всередині. І якщо бачать що мама нещаслива, насамперед у цьому вони звинувачують себе. Так уже влаштовані діти.
7. Мій чоловік – така сама основа, як і я
І саме тому на першому місці (після мене самої) стоїть чоловік, а потім уже діти. У чоловіка – безумовний пріоритет (читай п.5 про ієрархію) і це дітям, імхо, лише на користь.
8. Я зрозуміла, що все встигнути неможливо і змирилася з цим
Так само, як упокорилася з тим, що краще зробити не ідеально, ніж не зробити зовсім.
І ще ось раптом згадалося, як запитала подругу, у якої вже п’ятеро дітей, чому вона навчилася з народженням п’ятої дитини. Вона задумалася на кілька секунд, після чого сказала, що з п’ятою дитиною вона навчилася не звертати увагу на думку про неї. Каже, якось саме прийшло до неї відчуття спокою та впевненості у своїх силах, своїх діях та своїх переконаннях. І нехай думають, що хочуть, оточуючі, їй пофіг. Кожен має право на власну думку і вона на свою, відмінну від інших, теж.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: мама, багатодітна мама
Цікаво також:
Новини по темі
Чому не можна займатись спортом ввечері?
Здоров'я | 07:30, 19.04.2026
Вчені розповіли, чому відсипатися на вихідних – шкідливо
Здоров'я | 19:30, 18.04.2026
5 ознак, що вам потрібно до психолога
Психологія | 08:30, 17.04.2026
Гормональні зміни після пологів
Післяпологовий період | 07:30, 17.04.2026
Як мамі вийти зі стану, коли нічого не хочеться?
Мама | 19:30, 15.04.2026
Післяпологова депресія у дружини: покрокова інструкція для тата
Сімейні справи | 08:30, 14.04.2026
Що робити батькам, якщо дитина вживає лайливі слова?
Дитина | 00:30, 14.04.2026
