Чому покоління 90-х виросло таким травмованим?

Adoption

Date: 05:00, 10.03.2023 | Категорія: Психологія [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

534 Переглядів

Діти 1990-х – дивовижні. Вони незвичайні та непередбачувані, загартовані своїм часом. Сьогодні ці люди вступили в пору зрілості, будують кар'єру та займають важливі пости. Чому покоління 1990-х вважають загубленим, розповіла Наталія Суріна — практикуючий психолог.

0383_4.jpg (41.04 Kb)

У західній класифікації покоління 1990-х відноситься до мілініалів і характеризується як неагресивне, обережне, але разом з тим, що розраховує тільки на себе і не звикло до відповідальності.

Всі ми родом із дитинства, тому історичний аспект життя країни завжди накладає відбиток на цей період та на особливості формування характеру дитини. 1990-ті роки були важким часом. Люди втратили відчуття захищеності. Життєві установки та цінності, які батьки ще намагалися транслювати своїм дітям, йшли врозріз із реальністю.

Після розпаду СРСР єдиним способом вижити було зайнятися підприємництвом, але бізнес тоді мав стихійний характер.

Діти 1990-х пізнали і злидні, і несподіване багатство. Дефіцит одягу в дитинстві і досі викликає у покоління 1990-х небайдуже ставлення до стильних речей та брендів.

Єдине прагнення, яке було у людей того непростого часу, — вижити. І діти чудово це пам'ятають. Вони не з чуток знають, що таке порожній холодильник, перешитий одяг із чужого плеча. У їхню підсвідомість міцно засіла установка: треба виживати тут і зараз. А думати про те, що буде потім — марна трата часу та сил, адже невідомо, як усе складеться.

Риси характеру та поведінки, властиві дітям 1990-х

Тривога

Нестабільність сьогодення та невизначеність майбутнього, фінансові кризи породжували в батьках страх та тривогу. Колишня надійна платформа життя валилася, а в новій парадигмі ще не було на що спертися.

Жінки 1990-х боялися народжувати дітей, оскільки не знали, що на них чекає. А ті малюки, які вже з'явилися на світ, зіткнулися з невідповідністю цінностей, що транслюються батьками, та реальної ситуації. Вони ніби попадали у вакуум: старе віджило, а нове ще не створилося. Діти несвідомо переймали батьківську тривогу, страх майбутнього і жили сьогоденням.

Самостійність та гіпервідповідальність

Діти 1990-х звикли самі справлятися із труднощами та відповідати за себе. Через те, що мами та тати пропадали на роботі, народжувалося відчуття непотрібності, незахищеності. Кожен був сам за себе.

Діти з бідних сімей рано стикалися з необхідністю самостійно піклуватися про себе та батьків. Вони відчували особисту відповідальність за те, що відбувається в сім'ї та навколо, тому виявляли надмірну суворість до своїх досягнень і були націлені на встановлення рятувати передусім самого себе.

Невміння радіти життю

Життя в екстремальних умовах, тривожність змушують постійно залишатися напоготові і не дозволяють розслабитися. У поєднанні з неможливістю відкрито виявляти емоції, ця властивість переростає в невміння просто радіти життю і сьогоднішньому дню.

Терпіння

Ця якість активно прищеплювалася дітям у 1990-ті роки. Необхідність у ньому диктувалася самим життям. Важка робота – треба потерпіти, черга – треба вистояти, щоб роздобути бажане. Не можна отримати все й одразу: потрібне терпіння.

Покоління 1990-х — це діти, які вміють чекати і долати труднощі. Вони звикли виживати, через що здаються різкими та грубими. Але в їхніх серцях живе бажання безумовної любові та теплоти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: