Багато співаків, в тому числі і дуже відомі, з настанням ери грамзапису скаржилися на те, що абсолютно не впізнають самих себе, записаних на пластинках. Тоді, в далекі роки, це списували на рахунок недосконалості технічних засобів і спотворень, неминучих на всіх етапах створення ацетатного (пізніше вінілового) диска. Магнітні носії також передавали звук неідеально, і навіть зараз, в епоху суцільних цифрових технологій, які звели спотворення (як лінійні, так і нелінійні) до мінімуму, ефект невпізнання зберігся. Так в чому ж справа, якщо форма сигналу передається майже зі стовідсотковою достовірністю? Виявляється, ми в принципі чуємо свій голос інакше, ніж оточуючі нас люди.
Теги: власний голос, запис, музика, звук, психологія
Цікаво також:
