Вікові кризи як підготовка до сепарації
На думку психологів, переживаючи вікові кризи, дитина засвоює нові навички і стає більш самостійною. З народження дитина має свій кровотік і здатність самостійно дихати. У три роки вона навчається оперувати символами і робити якісь прості дії для підтримання своєї життєдіяльності. У 7 років вона освоюється в ролі учня і пізнає світ через соціальне середовище. У підлітковому віці — знаходить своє бачення світу, у неї з'являються власні захоплення.
З кожним новим етапом життя відповідальності у дитини стає більше, а вплив батьків зменшується. Ієрархія відносин змінюється з позиції "над" дитиною до позиції "рівних". Людина стає незалежною не лише в діях, але і в почуттях. Вона вчиться бачити світ крізь призму власного досвіду, а не через досвід своїх батьків.
Остаточне психологічне відділення дитини в ідеалі відбувається до 18-20 років, але бувають випадки, коли це затягується до 30, 40 або 50 років. Для нашої культури характерно переставляти етапи сепарації і злиття. У ранньому віці дітей віддають у ясла, хоча їм ще необхідна підтримка і увага батьків, а у 20 їм забороняється жити окремо.
Так чи інакше, непослух дітей часто викликано порушенням кордонів батьками. І це цілком нормальна реакція — більше того, якщо дитина 12-14 років "занадто" слухняно і всіляко потурає батьківському слову, це може свідчити про наявність у неї певних проблем.
4 головних етапи
Психолог Дж. Хоффман виділяв 4 типи сепарації, через які повинна пройти людина до остаточної зрілості:
Емоційна сепарація. Зменшення залежності від батьківського схвалення або несхвалення. Емоційна залежність, наприклад, присутня у тому разі, коли партнери змушені розлучитися через несхвалення батьків.
Аттитюдна сепарація. Це здатність людини дивитися на світ своїми очима, а не очима батьків. Тобто доросла людина міркує і оцінює ситуацію на основі свого особистого досвіду, а не досвіду її батьків.
Функціональна сепарація. Здатність людини забезпечити своє існування окремо від батьків.
Конфліктна сепарація. Уміння жити своїм життям без почуття провини за це.
Чому потрібно відокремитися від батьків
Уявімо, що на консультацію до психолога приходить мама і син, матері вже за 40, а хлопчикові 17, він закінчує школу. Консультант знайомиться з клієнтами і просить хлопчика розповісти, що його турбує. Мама тут же перехоплює ініціативу і відповідає за дитину: "Так уявляєте, ми зовсім не вчимося, успішність у нас падає, ВУЗ вибрати не можемо, швидше за все, доведеться нам в армію йти, а так не хочеться. Зробіть що-небудь".
Ситуація виходить вкрай цікава: окремих хлопчика і мами в цих відносинах немає, проблеми стають загальними, хоча погано вчиться і ризикує потрапити в армію тільки хлопчик. Чомусь мати і син перетворилися в якесь "ми", хоча в 17 років людина вже майже сформована, у неї є свій світогляд, свої ідеали і своя думка.
У цьому віці підліток здатний приймати відповідальність за те, де він буде вчитися і чим займатися. Так, батьки теж мають свої погляди на те, яким має бути майбутнє дитини, але, погодьтеся, це життя жити дитині, а не її батькам. До того ж, якщо за підлітка вирішують батьки, то і відповідальність за невдачу буде лежати на батьках, тож дитина навряд чи щось винесе з цього досвіду. У даній ситуації було б грамотніше дізнатися, що ж дійсно впливає на успішність молодої людини і зрозуміти, які вона має погляди на своє майбутнє життя.
Інший приклад — доросла жінка, яка з кожного питання консультується зі своєю мамою. Без її схвалення вона не може піти з ненависної роботи. І хоча вона вже знає, що ця робота їй нецікава, вона все одно не може зважитися, боячись засмутити маму. Авторитет матері в такій сім'ї абсолютний, а інтереси інших членів сім'ї, зокрема її дочки, ігноруються. Абсолютно ненормально робити те, що приносить вам шкоду, але страх "упасти" в очах матері затьмарює власні розхитані нерви.
Думка батьків має враховуватися у свідомому віці, але вона не повинна бути вирішальною. Так, батьки схильні очікувати від дитини якоїсь певної поведінки, але не кожен із батьків здатний примиритися з тим, що його дитина не є продовженням батька чи матері, вона — окрема особистість зі своїми бажаннями і потребами, які стоять вище очікувань батьків.
Відстоювати свої інтереси не просто правильно, а й добре. Ви зміцнюєте віру в себе і у свої сили. Також ви позбавляєтеся від внутрішніх протиріч і почуття провини, яке може гальмувати вас у ваших починаннях. Не так страшно зустріти несхвалення з боку батьків, куди страшніше через якийсь час усвідомити, що ви прожили не своє життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: жити окремо, мама, тато, дитина
Цікаво також:
Новини по темі
Ознаки, що дитина «сідає батькам на шию»
Сімейні справи | 00:30, 28.08.2025
Як батькам знайти сили для кожного дня?
Сімейні справи | 10:30, 27.08.2025
Конфлікти між бабусею і батьками: як бути?
Сімейні справи | 07:40, 27.08.2025
Найгірші помилки, які батьки допускають у вихованні своїх дочок
Виховання | 06:20, 27.08.2025
Про стосунки з чоловіком, залежним від мами
Сімейні справи | 01:30, 27.08.2025
Народжені бути татом і мамою: 3 знаки зодіаку, які розкриваються у батьківстві
Сімейні справи | 12:10, 26.08.2025
Як сварки батьків формують дитячу психіку?
Сімейні справи | 10:30, 26.08.2025
