
Молодшій моїй скоро 14, паспорт дадуть. 170 зросту. Сидить он Бредбері читає. Як це так відбувається швидко, га? Ось тільки вчора ніби твої руки розвішували після прання рожеві сорочечки в метеликах і квіточках, а раз - і вони розвішують теж рожеві в квіточках - але вже бюстгальтери. Взагалі без паузи, здається.
А старший університет закінчив, у нього борода, машина і наречена, а я все ще ловлю себе на думці, коли бачу у вітрині красивий іграшковий паровоз: от би йому купити, він зрадіє. Дуже він маленьким паровози і поїзди любив. І в нього такий особливий вираз обличчя, коли я в черговий раз щось наплутав в комп'ютері. Терплячий. Типу "ну, нічого, я все одно тебе люблю і допоможу, звичайно". Цікаво, у мене вистачало терпіння не дратуватися, коли він маленьким чогось не розумів, плутав і псував? Я вже не пам'ятаю.
Чим далі, тим більше розумієш, що це чи не головна істина про дітей: вони дуже швидко виростають. Молодим батькам часто здається, що так, як зараз, буде завжди. Вічні крики по ночах, вічні "на ручки", вічні ігри в машинки, ридання при розлуці і та ж казка в сотий раз. Так хочеться, щоб воно швидше все змінилося. Щоб він швидше виріс, навчився, зміг сам...
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головна причина, чому жінки кидають своїх чоловіків
Так і буде: він виросте і зможе сам, і дуже швидко. Адже ми зайняті, у нас робота, відносини, творче життя, та просто справи, і дитинство наших дітей ми проживаємо фрагментарно. Роки півтора на початку, потім півгодини ввечері, півдня у вихідний і два тижні у відпустці. Якщо порахувати "хокейний час" нашого батьківства, чи так багато вийде? Та ще скільки з нього ми витратили на нотації, на "«відчепися", "почекай" і "йди краще роби уроки".
А пригадується зовсім не "привчання до горщика" і не що у кого було в чверті в третьому класі. Пригадується інше. Коли синові було чотири, ми його відправили влітку на море на місяць раніше, ніж змогли вирватися самі. З двома люблячими його бабусями. Вони дзвонили і говорили, що дитина прекрасно їсть, купається і гуляє, і все у нього добре. Але коли ми приїхали до нього і ввечері втрьох валялися на великому ліжку, дитя раптом видихнуло і сказало з полегшенням: "Як я втомився жити без охорони".
Коли доньці було п'ять і вона ходила в дитячий садок, ми з нею робили "запас поцілунків". У неї був джинсовий комбінезон з безліччю кишеньок, і ось зранку я по всіх цих кишеньках розпихувала "поцілунки". Щоб, якщо раптом стане сумно, можна було "дістати" один і відчути, що мама любить.
Мені дуже хочеться, щоб батьки сприймали дитинство своєї дитини, як короткий і найцінніший дар - час, коли можна бути з нею, піклуватися, радувати, обіймати, слухати, бути для неї охороною, створити запас "поцілунків" на все життя вперед.
Не квапте час. Періть сорочечки і купуйте паровози. Насолоджуйтесь тим, що скоро мине.
Сімейний психолог Людмила Петрановська.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: сім'я, сімейні справи, стосунки, батьки, діти, дитина, дитинство, психологія, життя

Цікаво також:
Новини по темі

Як зрозуміти, що чоловік вас кохає?
Мама | 01:30, 08.03.2025

Що чоловіки найбільше цінують у своїх дружинах - дослідження
Сімейні справи | 00:30, 08.03.2025

Чому батьки кричать на дітей і що робити натомість?
Сімейні справи | 01:30, 07.03.2025

Якої поширеної помилки припускаються батьки школярів?
Сімейні справи | 09:30, 05.03.2025

Психологи пояснили, чому сучасній людині складніше знаходити друзів
Психологія | 07:40, 05.03.2025

Жінки вважають схильних до спалахів гніву чоловіків менш розумними - дослідження
Психологія | 01:30, 05.03.2025

«Ти ж мама!» і «яжмама»: що і кому насправді винна жінка з дітьми?
Мама | 10:30, 04.03.2025