Розлучення
У теорії сімейного права під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення на майбутнє правовідносин, що виникли між подружжям з юридично оформленого шлюбу. Припинення шлюбу відрізняється від визнання його недійсним тим, що воно спрямоване у майбутнє, тоді як визнання шлюбу недійсним має зворотну силу і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладення. Згідно зі ст. 104 СК шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим чи внаслідок розірвання шлюбу. Це вичерпний перелік підстав припинення шлюбу.
Право та дієздатність особи припиняються з настанням її смерті — певного юридичного факту, який підтверджується довідкою закладу охорони здоров'я або показаннями свідків. При цьому реєстрація припинення шлюбу в органі ДРАЦСу не потрібна, реєструється лише сам факт смерті. Порядок та умови оголошення фізичної особи померлою визначаються цивільним законодавством. Відповідно до ст. 46 ЦК особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій.
Питання про оголошення особи померлою вирішується судом за місцем проживання заявника.
Юридичні наслідки судового рішення прирівнюються до тих же наслідків, що настають у разі смерті особи. Згідно зі ст. 264 ЦПК рішення суду про оголошення особи померлою є підставою для реєстрації її смерті в органі ДРАЦСу і видачі Свідоцтва про смерть.
З моменту винесення судом рішення про оголошення особи померлою шлюб з нею вважається припиненим. Чоловік або дружина цієї особи мають право вступити у новий шлюб після одержання судового рішення про оголошення померлими колишнього чоловіка або колишньої дружини. Однак особа, оголошена померлою (якщо насправді вона жива), не має права вступати у новий шлюб незалежно від того, відомо їй чи ні про оголошення її померлою.
Якщо ж особа, яка була оголошена померлою, з'явилася і відповідне рішення суду скасоване відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі (ст. 118 СК). При цьому жодних заяв про поновлення шлюбу не потрібно.
Треба зазначити, що наведене положення суперечить закріпленому у ч. 1 ст. 51 Конституції принципу свободи шлюбного союзу, з якого випливає, що ніхто не може бути примушений до поновлення шлюбу всупереч його волі. Тому доцільніше було б закріпити в СК можливість поновлення шлюбу за такої ситуації (як і в разі появи чоловіка, дружини, визнаних безвісно відсутніми) лише при наявності прямого волевиявлення обох із подружжя.
Поновлення шлюбу органом ДРАЦСу має зворотну силу, внаслідок чого дружина і чоловік визнаються такими, що перебувають у шлюбі, з моменту його державної реєстрації, а не з часу поновлення шлюбу.
У житті трапляються випадки, коли один із подружжя помирає після розірвання шлюбу за рішенням суду, але до або у день набрання ним чинності. У зв'язку з цим постає питання: що треба вважати у такому разі підставою припинення шлюбу — смерть одного з подружжя або ж його розірвання за рішенням суду? Це питання має велике практичне значення, оскільки від його вирішення залежать правові наслідки, що настають для того з подружжя, хто залишився живим. Адже якщо шлюб припинено внаслідок смерті одного з подружжя, другий з них успадковує його майно, а якщо внаслідок розірвання шлюбу судом — ні.
Стаття 104 СК закріплює правове регулювання зазначеного питання. Так, ч. З цієї статті встановлює, що якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. При цьому другий з подружжя може бути спадкоємцем першої черги після померлого. Дане положення відповідає чинному цивільно-процесуальному законодавству. Але водночас воно не відповідає висловленому волевиявленню померлого. Адже у такому разі фактично спадкоємцем буде колишній чоловік або колишня дружина. Уявляється, що така ситуація може порушувати інтереси інших спадкоємців, особливо якщо до винесення судового рішення про розірвання шлюбу дружина і чоловік тривалий час не проживали разом.
Якщо ж один із подружжя помирає у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, цілком справедливо вважається, що він припинився внаслідок його розірвання (ч. 4 ст. 104 СК). 3. Ромовська зазначає, що це правило підлягає поширювальному тлумаченню і має застосовуватись не тільки стосовно набрання чинності судовим рішенням, а й щодо дня винесення органом ДРАЦСу постанови про припинення шлюбу[2]. Тобто якщо один із подружжя помирає у день винесення такої постанови, шлюб вважається припиненим внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу контролюється державою і може здійснюватися лише відповідними державними органами. Ними є органи ДРАЦСу, а у випадках, передбачених СК, — суд. Той чи інший порядок розірвання шлюбу передбачений СК і не може бути визначений за бажанням сторін. Так, шлюб з особою, визнаною судом недієздатною, розривається лише органом ДРАЦСу (п. 2 ч. 1 ст. 107 СК). Другий з подружжя не може вимагати від суду розірвання шлюбу з недієздатним чоловіком, дружиною.
Чинне законодавство передбачає, що розірвати можна лише шлюб, укладений в законному порядку, з додержанням усіх умов і підстав його укладення, тобто лише дійсний шлюб. Фактичне припинення шлюбу з метою подальшого непоновлення шлюбних відносин не є розлученням з позиції закону. Тому за цих умов шлюб продовжуватиме породжувати сімейні відносини, крім випадків постановлення судом рішення про встановлення режиму окремого проживання подружжя (статті 119— 120 СК).
У СК вперше у сімейному законодавстві фігурує поняття «режим окремого проживання подружжя». Відповідно до ч. 1 ст. 119 СК цей режим встановлюється для подружжя судом у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Однак не зовсім зрозуміла практична необхідність його встановлення, а також те, яким чином це узгоджується з чинним законодавством. По-перше, Конституція закріплює вільний вибір місця проживання, причому незалежно від того, перебуває особа в шлюбі чи ні, тобто дружина і чоловік у будь-якому разі можуть проживати як спільно, так і окремо. Це питання вони вирішують за власним розсудом. По-друге, якщо дружина і чоловік не мають можливості або не бажають проживати спільно, немає необхідності зберігати такий шлюб. При цьому вони мають звертатися до суду чи органу ДРАЦСу з заявою про його розірвання, а не про встановлення для них режиму окремого проживання.
Наведений у ст. 108 СК перелік категорій розлучень, які можуть бути визнані фіктивними, є вичерпним. Однак у житті мають місце й інші випадки. Одним з них є ситуація, за якої один із подружжя, який утримує і виховує двох неповнолітніх дітей (одну дитину від попереднього шлюбу, а другу — від нинішнього), з метою зменшення розміру аліментів на дитину від попереднього шлюбу фіктивно розриває теперішній шлюб і нібито сплачуючи аліменти на двох дітей, тим самим зменшує розмір аліментів на першу дитину. Тому, на наш погляд, немає необхідності обмежувати категорії фіктивних розлучень. Однак треба чітко визначити умови, підстави та порядок визнання розірвання шлюбу фіктивним. Нині встановлено судовий порядок визнання розлучення фіктивним. Стаття 108 СК передбачає, що на підставі рішення суду орган ДРАЦС має анулювати актовий запис і Свідоцтво про розірвання шлюбу. Це розірвання шлюбу вважається таким, що не відбулося, і не породжує передбачених законодавством правових наслідків.
Сімейний кодекс (статті 106 і 107) передбачає такі випадки розірвання шлюбу органом ДРАЦСу:
- за заявою чоловіка і дружини, які не мають дітей (ч. 1 ст. 106). Уявляється, що це положення може тлумачитись неоднаково на відміну від положення ст. 41 КпШС, відповідно до якої цей орган міг розривати шлюб між дружиною та чоловіком, які не мали неповнолітніх дітей. Так, 3. Ромовська вважає, що ч. 1 ст. 106 СК стосується осіб, які не мають спільних дітей, тих, діти яких досягли повноліття. Поняття «дитина» і «діти» є неоднозначними. Згідно з ч. 1 ст. 6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Діти ж можуть бути як повнолітніми, так і неповнолітніми. Тому треба вважати, що справжній зміст ч. 1 ст. 106 СК є вужчим за його буквальне тлумачення. Адже з неї випливає, що правом розірвання шлюбу в органі ДРАЦСу наділені дружина і чоловік, які не мають неповнолітніх дітей;
- за заявою одного з подружжя, якщо другий з них визнаний безвісно відсутнім, недієздатним (ч. 1 ст. 107 СК).
Реєстрація розірвання шлюбу, передбачена ч. 1 ст. 106 СК, здійснюється за наявності письмової заяви, в якій має бути зафіксована взаємна згода подружжя на це, й за відсутності у них дітей. У такому разі оформлення розлучення і видача подружжю Свідоцтва про розірвання шлюбу провадяться на підставі постанови органу ДРАЦСу після спливу одного місяця від дня подання заяви. Цей строк встановлено для того, щоб запобігти розлученню під впливом нетривалої сварки. У разі примирення дружини і чоловіка протягом цього періоду вони мають право відкликати свою заяву.
Реєстрація розірвання шлюбу за заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них. Водночас така реєстрація може бути проведена за відсутності одного з подружжя, якщо він через поважну причину (тяжка хвороба, тривале відрядження, проживання у віддаленій місцевості тощо) не може з'явитися до органу ДРАЦСу. Однак при цьому від імені цієї особи має бути подана заява про її згоду на розлучення з проханням розірвати шлюб без неї.
Для розірвання шлюбу органом ДРАЦСу необхідно також, щоб у подружжя не було спільних неповнолітніх дітей. До дітей за походженням прирівнюються діти, усиновлені чоловіком і дружиною. Наявність в одного з подружжя неповнолітньої дитини, батьком або усиновлювачем якої не є другий з них (наприклад, дитини від попереднього шлюбу або позашлюбної), не є перешкодою до розірвання шлюбу. Реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них. Якщо дружина і чоловік через поважну причину не можуть з'явитися до органу ДРАЦСу у визначений день, реєстрація на їх прохання переноситься на інший день. Однак строк такого перенесення не може перевищувати одного року від дня подання заяви. Якщо ж причина неявки визнана неповажною, а бажання дружини і чоловіка розірвати шлюб не змінилося, вони можуть подати до органу ДРАЦСу нову заяву. При цьому цей орган знову призначає місячний строк для реєстрації розірвання шлюбу.
Орган ДРАЦСу не з'ясовує причин розлучення, не є його обов'язком й примирення подружжя. За реєстрацію розірвання шлюбу обома або одним з подружжя (за домовленістю між ними) сплачується судовий збір у розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. Після цього їм видається Свідоцтво про розірвання шлюбу, а також проставляється штамп у паспорті або іншому документі, що посвідчує особу.
До компетенції органу ДРАЦСу не належить вирішення спорів, що виникають між подружжям у зв'язку з розірванням шлюбу. Так, згідно з ч. З ст. 106 СК шлюб розривається незалежно від наявності між дружиною та чоловіком майнового спору (щодо набутого за час шлюбу майна, надання утримання тощо). Будь-який майновий спір має вирішуватися у судовому порядку. Стаття 107 СК передбачає підстави розірвання шлюбу органом ДРАЦСу за заявою одного з подружжя. Однією з таких підстав є визнання судом другого з подружжя безвісно відсутнім.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Такі справи розглядаються судом за місцем проживання позивача (другого з подружжя). У заяві має бути зазначено, з якою метою заявнику треба визнати конкретну особу безвісно відсутньою, наведено факти, що свідчать про її безвісну відсутність, або вказано на обставини, які були загрозливими для цієї особи, чи ті, що дозволяють припускати її загибель внаслідок нещасного випадку.
Рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім, яке набрало чинності, ще не свідчить про припинення шлюбу між ними. Воно є підставою для розірвання шлюбу органом ДРАЦСу за заявою одного з подружжя. Копія рішення або виписка з нього додається до заяви ініціатора розірвання шлюбу.
Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про її місцеперебування, суд за її місцеперебуванням або суд, який постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за її заявою чи за заявою іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 45 ЦК). Шлюб такої особи поновлюється у разі подання спільної з колишнім чоловіком або колишньою дружиною заяви і за умови, що ніхто з них не уклав нового шлюбу.
Оцінка і коментарі відвідувачів
Всі новини про: Розлучення
Помилка:
Помилка запису у файл настройок /var/www/nashamama/data/www/nashamama.com/engine/conf/plugdata.php
Помилка запису у файл настройок /var/www/nashamama/data/www/nashamama.com/engine/conf/plugdata.php
