Психологи склали список фраз, які не можна говорити вередливим дітям

Adoption

Date: 06:20, 21.09.2024 | Категорія: Дитина [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

476 Переглядів

Психотерапевти Хізер Турджеон і Джулі Райт розробили спеціальну модель виховання, яку назвали ALP (attune, limit set and problem solve). Ця модель складається з трьох етапів і, за словами авторок, допомагає батькам ефективно справлятися з різними виховальними труднощами. Перший етап – співналаштування. Це означає, що батьки спочатку мають спробувати зрозуміти почуття дитини та налаштуватися на її хвилю. Це допоможе дитині відчути себе почутою і зрозумілою, що є важливим кроком до подальшої співпраці. Другий етап – встановлення меж. Після того, як батьки зрозуміли почуття дитини, вони мають чітко і зрозуміло пояснити їй, яка поведінка є неприпустимою і чому. Важливо, щоб межі були реалістичними та зрозумілими для дитини. Третій етап – вирішення проблеми. На цьому етапі батьки допомагають дитині знайти альтернативні способи поведінки, які були б прийнятними для всіх членів сім’ї. Це може бути спільне обговорення ситуації, пошук компромісів або розробка правил.

9431_3.jpg (90.18 Kb)

Застосування моделі ALP дозволяє батькам керувати ситуацією спокійно та впевнено, одночасно навчаючи дитину відповідальності та самостійності. Ця модель допомагає встановити міцні та довірливі стосунки між батьками та дитиною.

Автори дослідження стверджують, що багаторічні спостереження довели: ефективність виховання дітей, заснована на страху покарання, поступається методам, що передбачають емпатію та послідовність з боку батьків. Діти, які відчувають розуміння і підтримку з боку дорослих, швидше засвоюють поняття “добро” і “погано”.

Наприклад, розглянемо ситуацію, коли дитина влаштовує істерику в магазині і відмовляється йти. Застосувавши метод ALP, батьки можуть діяти наступним чином. Спочатку необхідно встановити емоційний контакт з дитиною: опуститися до її рівня, подивитися в очі і м’яким голосом висловити розуміння її почуттів. Наприклад: “Мама розуміє, що тобі дуже не хочеться залишати таку цікаву крамницю”.

Наступний крок – чітко визначити межі дозволеного. Спокійним тоном слід пояснити дитині, чому необхідно змінити її поведінку: “Але нам потрібно йти, адже за твоєю сестрою сумують”. І, нарешті, пропонується компромісне рішення, яке допоможе дитині заспокоїтися і погодитися на прохання дорослого. Наприклад: “Ти можеш тримати мене за руку, а ми будемо співати веселу пісеньку”, або “Хочу, щоб ти поїхала до машини на моїх руках”.

Головне – показати дитині, що її почуття важливі для батьків, навіть якщо її поведінка здається не зовсім доречною. Такий підхід дозволяє зміцнити довіру між дитиною і дорослим і сприяє її вихованню.

Фахівці стверджують, що причини дитячих емоційних реакцій можуть здаватися нам дорослим безглуздими, але для дитини в той момент вони є надзвичайно важливими. Саме тому батькам необхідно постійно демонструвати своїм дітям, що вони не хочуть їх судити, а прагнуть допомогти і зрозуміти. Інакше ситуація, замість покращення, може лише погіршитися.

Психотерапевти попереджають про шкідливість певних фраз, які часто використовують батьки для дисциплінування дітей. Наприклад, фрази типу “Обтрусися, з тобою все гаразд” знецінюють почуття дитини і не дозволяють їй висловити свої емоції. Фрази “Скільки разів я казав(ла) тобі так не робити?” або “Чому ти не слухаєшся?” викликають у дитини почуття провини і безпорадності. Загрози, як от “Якщо ти це не вимкнеш негайно, ніякого десерту сьогодні!”, можуть призвести до розвитку страху і непокори. А фрази “Перестань ридати, як мала дитина!” або “Бо я так сказав(ла)!” демонструють неповагу до почуттів дитини і авторитарний стиль виховання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: