Всі новини про: батьки і діти

Американські вчені дійшли висновку, що батьки, які часто жартують зі своїми дітьми, стають для них прикладом гарного виховання.

У дослідженні, проведеному серед батьків із 11 розвинених країн, було виявлено, що нинішні мами та тати приділяють своїм дітям удвічі більше часу порівняно з показниками 50-річної давнини.

Багато батьків хочуть бути для дитини максимально близькими: щоб вона довіряла, ділилася переживаннями та не боялася говорити правду. Саме звідси й з’являється ідея «бути другом». Але дружба і батьківство — не тотожні ролі, і змішування їх без усвідомлення може створити труднощі.

Інколи ті, хто мав би бути головною опорою, стають джерелом постійного тиску. І найстрашніше — не завжди це помітно одразу. Багато форм токсичної поведінки схожі на турботу, але замість любові несуть біль і плутанину.

Ці батьки не змушують – вони надихають, дозволяють помилятись, і, що важливо, мотивують дитину у спосіб, що відповідає її мріям.

Здебільшого, незначні речі формують емоційний світ дитини. Це крихітні, непомітні моделі поведінки, які з часом непомітно осідають у її характері. А іноді, навіть за найкращих намірів, кілька повторюваних моделей поведінки можуть вкоренитися та згодом розквітнути в такі риси, як невпевненість, пасивна агресія, емоційна дистанція або погана здатність вирішувати проблеми.

Психологиня Світлана Ройз у своїй книзі «Практичне дитинствознавство» не лише описала ці фрази, а й дала поради батькам, які допомагають виправити ситуацію.

Застосовуючи ці поради, ви можете зміцнити ваші стосунки та створити безпечне та сприятливе середовище для самовираження вашої дитини.

Як знайти баланс і стабільність, що дозволить вам краще підтримувати своїх дітей у складні періоди?

Батьки для дитини – модель для наслідування. Коли дитина спостерігає за дорослими, вона починає розуміти, як слід поводитися зі своїми почуттями.

У житті кожної дитини виникають ситуації, коли вона раптом ображається на батьків. Іноді образа минає вже через 5 хвилин. Але є і такі образи на батьків, які залишаються з дітьми на все їх подальше життя.

Помилки у вихованні, необдумані фрази та звичні моделі поведінки – це те, на що треба звертати увагу. Ми розкажемо про батьківські фрази, за якими стоїть не лише любов. Відома психологиня Світлана Ройз у своїй книзі «Практичне дитинствознавство» не лише описала ці фрази, а й дала поради батькам, які допомагають виправити ситуацію.

Просте запитання «Як минув день?» може призвести до того, що дитина не захоче спілкуватися з вами. Чому? Батьки час від часу повинні уявляти себе на місці дітей і замислюватися, що їм насправді потрібно у цей момент. Ми хочемо поділитися корисними порадами, які допоможуть вам зблизитися зі своєю дитиною.

1. «На мене будуть кричати»
І тут же діти пояснюють: якщо мене лають за різні дурниці – розбита чашка, двійка з математики, загублений телефон – то за таке мене точно вб’ють! Згадайте себе в дитинстві й підлітковому віці – чи було вам безпечно у всьому зізнаватися батькам, бабусям-дідусям? А зараз ви точно той дорослий, до якого можна прийти з усім, чим завгодно? З будь-якою проблемою або з великою неприємністю? Чи дасте ви потрібну підтримку? Чи знайдете правильні слова? Чи зумієте впоратися з власними емоціями і переживаннями? Чи безпечно вам говорити правду?

Деякі фрази батьків знижують самооцінку дитини, принижують, знецінюють почуття. Напевно, ви не хочете виростити дитину із заниженою самооцінкою, яка не знає, чого хоче від життя. Що з цим робити?

Дитина, котра росте в довірі – вчиться довіряти іншим, але є страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву або байдужості, не замислюючись про наслідки.

Настають моменти, коли необхідно проявити твердість характеру щодо дитини, яка дозволяє собі непрощенні речі. Якщо цього не зробити, то ви ризикуєте виростити егоїста і деспота, котрий буде зневажати батьків з раннього віку.

Психологи наголошують, що певні слова можуть знижувати самооцінку, викликати тривожність і навіть обмежувати віру в себе. Ось список фраз, яких варто уникати у спілкуванні з дітьми.

Однозначно, в нашому житті є багато речей, які ми успішно забули чи загубили в метушні цього світу. Але ж ми всі родом з дитинства...

За нашими, на перший погляд, звичайними словами криється набагато глибший зміст, який дитина сприймає зовсім по-іншому. Для неї кожне батьківське “чому” може звучати як звинувачення або недовіра. А надмірна допитливість може сприйматися як втручання в особистий простір. Психологи пояснюють, що діти дуже чутливі до інтонації та невербальних сигналів. Навіть якщо ми самі вважаємо, що наше запитання звучить нейтрально, дитина може відчути в ньому прихований докір або вимогу пояснитися. Це призводить до того, що замість відкритого діалогу виникає стіна непорозуміння.